Корупція – це хвороба суспільства. Тому, на мою думку, підхід до боротьби з корупцією має бути системним, а не персональним.

Ось приклад, який не (с)працює. Арешт відомого політика чи бізнесмена, який фінансує одну з головних політичних партій. Якщо суд визнає цього політика винним у корупції та конфіскує активи, хто фінансуватиме партію? По суті такий арешт – це оголошення війни. І до боротьби з корупцією додається боротьба політична. Якщо в партії достатньо влади, вона виграє, політик/бізнесмен уникне покарання, судова та правоохоронна системи зазнають репутаційних втрат, а суспільство стане більше зневіреним.

Приклад, який працює. Створення системи прозорих держзакупівель. Така система підвищує конкуренцію та зменшує можливості для виводу грошей із держпідприємств.

Читайте також: Єдиний дієвий засіб проти корупціонерів-можновладців

Чому вдається зробити систему прозорих держзакупівель попри шалений опір? Чому не вдається посадити відомого політика попри докази в корупції та суспільну підтримку боротьби з корупцією?

Економісти (я економіст) пояснюють це різницею в рівні згуртованості різних зацікавлених осіб. У прикладі з держзакупівлями система вводиться поступово і спочатку не є дуже небезпечною для найвпливовіших корумпованих осіб. Такі чиновники й політики мають інші інструменти виводу грошей із держпідприємств чи держбюджету. І деякий час продовжують ними користуватися. Вони не сприймають реформ серйозно, порушують правила, ігнорують закон. Але з часом правила стають жорсткішими, порушувати їх стає складніше. Цієї миті (і я значно спрощую, бо це ФБ) починається політична боротьба за руйнування реформи держзакупівель. Через зміни до законів, через публічний і приватний тиск на лідерів реформи, через дискредитацію реформи в суспільстві чорним піаром у ЗМІ та соцмережах.

Але вже пізно. Бо створена велика група людей, яка захищатиме реформу. Політично, публічно, приватно. Хто ці люди? Ті, хто виграють від реформи. Це й (чесна) частина менеджменту держпідприємств, велика частина (чесних) чиновників, нові (та старі) політики й реформатори, що підтримали реформу, нові компанії, що вийшли на ринок держзакупівель, недержавні організації, які розвивали й моніторять реформу, наукові установи, дослідницькі центри й університети, що навчають людей новим правилам, журналісти, які пишуть про реформу.

Читайте також: Як покласти край пануванню демократичного феодалізму в Україні

У прикладі з фінансистом політичної партії складність полягає в тому, що із самого початку є пряма небезпека великій кількості дуже добре організованих людей. Вони знають, що можуть втратити. Щонайменше дуже великі гроші. Щонайбільше – свободу. Тому тут є добре організований супротив. І через це посадити конкретну впливову людину дуже важко.

Також, якщо навіть посадити цю конкретну людину, партія може мати можливість замінити ій кимось іншим. Така боротьба трохи схожа на боротьбу з наркокартелями в Латинській Америці. Лідери картелів змінюються, картелі знищуються, а на їхнє місце стають інші. Це не означає, що не потрібно боротися з картелями, але цього недостатньо.

На мою думку, персональна боротьба з корупцією важлива, але дуже складна й часто неефективна. Водночас системніший і стратегічніший підхід може бути ефективнішим. Цей підхід може полягати в обережному та детальному плануванні реформ таким чином, щоб не було спротиву на початку реформи, щоб швидко поставали нові групи, які виграють від реформи й захищатимуть її, і щоб після цього реформа ставала жорсткішою. Зараз популярно говорити про design thinking, ось і до реформ, спрямованих на боротьбу з корупцією, потрібен відповідний підхід.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram