Так склалося, що величезні ринки нашої країни протягом десятиріч "дарувалися" іноземним виробникам разом із робочими місцями українців, з податками, які недоотримує держбюджет України і які йдуть до бюджетів інших держав.

Нам постійно говорять про те, що захищати вітчизняного виробника – проти світових трендів глобалізації та вільної торгівлі. Але, на жаль, мало хто знає про те, що найбільш розвинені країни світу, декларуючи принципи вільної конкуренції, вже багато років вкрай прагматично захищають свого виробника.

Україна дуже залежна від зовнішніх ринків, а деякі держави вже активно переходять до дій, які безпосередньо зачіпають інтереси українських виробників.

У поточному році США, а потім і їхній партнер по північноамериканській зоні вільної торгівлі – Мексика – ввели низку обмежень на імпорт металопродукції, чимала частина якої постачається з України.

24 вересня 2018 року США ввели додаткові тарифи на імпорт з Китаю на загальну суму $200 млрд. Під нові мита потрапило приблизно 6 тис. товарних позицій. Згідно з американською статистикою, у 2016 році торговельний дефіцит США з Китаєм оцінювався у $267 млрд, у 2017 році – зріс майже на $100 млрд, до $375 млрд.

Читайте також: Вітроенергетика як локомотив економічного розвитку країни

Досвід показує, що ланцюгова реакція ініційованих Трампом протекціоністських заходів, скоріше за все, загрожує поширитися й на інші ключові для нашої країни ринки. Зокрема, ринок ЄС.

Що робити? А все дуже просто. Нам не потрібно винаходити велосипед. Держава має вивчити відповідні історичні уроки успішних захисників вітчизняних економік, зробити з них висновки та просто діяти.

Ще у часи кризи 2008-2009 років економісти передбачали повторення політики нового протекціонізму і хвилі тарифних обмежень, запущених законом Смута-Хоулі Про мита в період Великої депресії. 10 років тому державні органи проявили себе стриманіше і, окрім нетарифних обмежень, найефективнішим інструментом захисту економіки стала вимога до локалізації виробництва.

Основний стимул локалізації виробництва – необхідність створення нових робочих місць. Світова криза 2008 року суттєво вплинула на зайнятість населення у США. Вона продовжувала зменшуватися ще до 2011 року. Тож, як і в 1933 році, Конгрес США звернувся до законодавчої вимоги Купуй американське та включив її в Акт про відновлення та реінвестиції Америки (ARRA) від 2009 року, що передбачав колосальну суму фінансових стимулів (на загальну суму $787 млрд). Що означає ця вимога? Вона зобов’язує держустанови країни надавати перевагу продукції, що містить, залежно від складності виробів, від 40 до 80% місцевої складової. Так роблять і багато інших країн. У цих випадках державні закупівлі і фінансовані державою проекти виступають механізмами локалізації виробництва.

У Китаї політика локалізації автопрому вже 30 років поспіль залишається "живішою за всіх живих". Продавати в країні свої моделі можуть лише ті автокомпанії, які локалізували тут виробництво. Водночас побудувати власний завод не можна – тільки в кооперації з місцевими автобрендами або інвесторами. Почитайте, що розповідав журналістам з цього приводу глава китайського підрозділу Audi Йоахим Ведлер. "Спочатку все починалося зі звичайної індустріалізації, 100% технологій приходило в Китай з-за кордону. Щоб отримати дозвіл на виробництво, необхідно було довести, що ми дійсно впровадили на підприємстві свої технології і навчили китайських колег виконувати необхідні операції. Також необхідно було вийти на певний рівень локалізації. У підсумку китайські постачальники стали настільки конкурентноздатними, що експорт складних технологічних компонентів вже не потрібен. Практично всі, крім найголовніших, ключових технологій, якими автовиробники ніколи не будуть ділитися, є в Китаї. Так, у VW у Китаї рівень локалізації 90-95%, а в Audi – приблизно 60-70%," – каже він. Чи потрібні якісь коментарі?

Читайте також: Українські роботодавці постали перед вибором: або банкрутувати, або платити працівникам вищу зарплату – експерт

Одним словом, локалізація виробництва – це старий, як світ, надійний, як швейцарський годинник, перевірений практикою механізм, який дає можливість створювати робочі місця на території власної країни, підтримувати національних виробників і виводити їх на рівень міжнародної конкуренції, розвиваючи водночас стратегічні сектори економіки держави.

Тому захист національних інтересів, інтересів вітчизняних товаровиробників – має стати стрижнем української економічної політики і засобом покращення рівня життя усіх громадян країни. Держава має створити всі умови для зростання вітчизняного виробництва, що аж ніяк не обмежить свободу торгівлі та руху капіталу. Лібералізація торгівлі має бути вигідною у першу чергу для України, а головною метою має стати сприяння просуванню вітчизняних товарів з високою доданою вартістю на світовий ринок. А не товарів сильних держав – на наш.

І перший крок, який потрібно зробити на цьому шляху – ухвалити закон "Купуй українське, плати українцям", щоб зробити держзакупівлі, а також закупівлі підконтрольних державі підприємств інвестиційним ресурсом для вітчизняних виробників і припинити відтік коштів із кишень українців на розвиток економіки інших країн. Тим самим давши шанс курсу на локалізацію виробництва. Ефект від якого, в першу чергу, отримає ринок праці, тобто – кожен українець. Оскільки одне створене робоче місце за одним напрямом, наприклад у галузі машинобудування, додасть від 5 до 7 робочих місць в інших галузях. Що вплине на підвищення рівня зайнятості загалом по Україні, зупинить відтік кваліфікованої робочої сили та підвищить рівень життя населення.

Читайте також: Як трудові мігранти рятують Україну

Чому локалізація виробництва є необхідною? Тому що створює інвестиційну привабливість, яка є вкрай важливою для кожної країни. Якщо держава сама підтримуватиме своїх виробників, розвиватиме і розширюватиме власне виробництво, інвестуватиме в розвиток економіки – вона дасть поштовх для довіри іноземних інвесторів.

Використання інвестиційних ресурсів держави для розвитку національної економіки – один із головних пунктів Маніфесту роботодавців України. Завдяки цьому документу бізнес сьогодні дарує владі нові ініціативи та ставить нові вимоги стосовно того, якою він бачить Україну завтрашнього дня.

Чомусь так сталося, що в нашій країні саме роботодавці ініціюють створення економічних механізмів, які повинні реалізуватися шляхом законотворчої діяльності. Ми вносимо ці ініціативи та сподіваємося, що вони знайдуть відображення у законах, виробленні економічної політики та її реалізації.

Тож, може, час офіційно надати організованим роботодавцям право законодавчої ініціативи? Адже наразі більшості наших депутатів і можновладців за досі невивчені уроки успішного світового досвіду більше "двійки" поставити аж ніяк не можна.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram