Дискусію про можливу "масштабну агресію" РФ щодо України або, тим більше, країн Заходу, можна було припинити вже в перші дні грудня 2015 року, коли стало зрозуміло, що Росія не наважиться дати відповідь на "віроломне" збиття ВПС Туреччини 24 листопада російського штурмовика Су-24. Держава з найбільшою ядерною та ін. зброєю й претензією на геополітичну позицію на рівні США обмежилась турецькими помідорами, та й то – на кілька місяців. Власне, то й був лакмусовий папірець для тих, хто ще вірив і боявся, що "Путін нападе". Недоімперія здулась.

Якби РФ збиралася "напасти", то, враховуючи їхнє традиційне віроломство ("воєнная хитрость"), Москва десять разів запевнила б про ненапад і неодмінно підписала б якісь договори "про мир і дружбу". І вже потім, дочекавшись, коли жертва розпустить армію, напала б. А не погрожувала.

Читайте також: Отважится ли Путин на ядерный удар?

Як правда й те, що ядерний шантаж з боку "головного опера" Росії тепер уже ставатиме дедалі смішнішим з кожним разом, і Кремль муситиме якусь раду цьому дати. Бо сміятимуться з путінських погроз уже не лише за межами РФ, а й піддані всередині "тюрми народів", що означає початок кінця цього режиму. Росіяни люблять боятися влади, але не пробачать їй слабості й того, що вона, влада, стала посміховиськом. "Якщо "сам" – смішний, то як усі ми, вєлікіє, виглядаємо в світі?" – міркуватиме середньостатистичний російський виборець.

Слід враховувати й ще кілька обставин. Західні демократії не мали права ігнорувати погроз ядерної держави стерти їх на попіл, тож уже значним чином приготувалися – по периметру РФ уже зосереджено достатньо сил ПРО країн НАТО, здатних збити носії ще над територією РФ. І це ще одна причина останньої путінської істерики.

Власне, єдиним "хлопчиком для биття" нібито залишається Україна, але й тут не все так для Москви просто. По-перше, на хвилі розчарування російських громадян погіршенням умов життя (Територію, як і прадіди, захопили, але жити стали чомусь гірше! Де данина, де трофеї?) лавина нових санкцій уже рішучого Заходу й тисячі трупів з України лише поглиблять внутрішньоросійську кризу до небезпечного рівня.

По-друге, якщо "Путін таки нападе", тоді вже представника РФ в ООН, просто, викинуть із зали й приймуть потрібне рішення, бо екологічна/гуманітарна катастрофа + непрогнозований розвиток подій змусять світ, як це передбачено Статутом ООН, ізолювати агресора. А це вже економічний і політичний кінець пращурів Батия, які "не в"їхали", що на іншій території за останню тисячу років відбувся певний науковотехнічний прогрес. По-третє, без сумніву, у разі масштабної агресії РФ на Захід, світ зробить усе, аби знищити його на території України. Аби не лише зупинити війну, але й не дати росіянам нових матеріальних і людських ресурсів.

У Генштабі РФ, хоч і готуються виконати будь-який наказ Верхголкома, про це знають.

Росіянам буде важко одержати перемогу навіть у невеликих баталіях, бо вони їх одержували, як у Іловайську, лише обманом. Тепер уже в їхні "зелені коридори" ніхто не повірить.

Читайте також: "В рай" российских "мучеников" отправит отнюдь не ядерный удар

Отже, "Путін не нападе" або це буде самовбивча спроба з однозначним фіналом. Тому – таки не нападе. Буде морочити голову, аж доки світ, як і ми, нарешті не збагне, що єдиним способом позбутися тисячолітньої загрози є ліквідація держави-агресора. В ідеалі, шляхом дезінтеграції РФ. Ось тут Україна могла б зайняти провідну роль і повигравати значну кількість міжнародних грантів на сприяння поневоленим народам Росії звільнитися від Москви й нарешті усім разом там з"ясувати між собою всі історичні обіди й спробувати встановити "справедливі" кордони між теперішніми республіками, краями й областями.

Насправді, живемо в цікавий історичний час. І, якби мали трохи іншу якість, давно вже задали б тон відносин світу з РФ, а не плентались за млявими європейськими "миролюбами".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram