MENU

Кому належить церква

1769 1

За роки Незалежності в Україні з’явилися сотні нових культових споруд православних, іудейських, протестантських, католицьких та інших конфесій і віросповідань. Власне, розбудова/відновлення церков, синагог, кірх, молитовних домів, тощо розпочалася ще в останні роки СРСР.

Багато хто помилково вважає, що культові споруди належать власне служителям культу. Проте це не так. Згідно із законом «Про свободу совісті та релігійні організації», церква не є юридичною особою. Нею є релігійна громада, братство, монастир, місія, тощо. Відповідно і культові споруди належать релігійним громадам, звісно за виключенням тих, які мають культурну цінність і є музеями, на кшталт Києво-Печерської Лаври чи Володимирського собору.

В тому ж законі сказано, що будь-яка релігійна громада може вільно змінювати свою приналежність від однієї до іншої церкви. Проте процедура чітко не прописана. Сказано лише, що рішення приймається членами громади.

Україна вже мала не один прецедент, коли громада церкви УПЦ московського патріархату приймала рішення про перехід до патріархату Київського, а на заході України відбувалося, по суті, повернення храмів релігійним громадам католиків та греко-католиків. Власне перші такі переходи відбулися ще на зламі 80-х/90-х років, і з новою силою вони актуалізувалися з початком російсько-української війни.

Читайте також: Томос для Украины: что нужно знать

В Москві ці переходи традиційно вже майже 30 років називають захопленням. Після того ж, як визнання українського православ’я Константинополем стало фактично справою недалекого майбутнього, з тієї ж таки Москви пророкують релігійні війни і битви за храми на території України.

То чи можливо поділити церкви?

Можливо. Але не без труднощів. Найпростіше процес піде в тих громадах, де більшість її членів і настоятель, який є головою громади, матимуть однакову позицію – тобто виступатимуть за перехід від московської церкви до української.

Однак, навряд чи Москва так просто здасть свої позиції. Радше навпаки: духівництво УПЦ МП вестиме – і власне вже веде – активну агітацію серед вірян проти переходу до «розкольників». Значущим є і те, що статутні документи громади, печатка, документи на користування землею, право установчі папери на будівлю церкви, як правило, знаходяться у священика. А маючи вказівку опиратися до останнього, так просто в руки вірян настоятель їх не віддасть.

В ситуації де священик – за одне, а громада – за інше, є ще одна проблема – немає чіткого визначення, хто є членами громади. Церква – не державна інституція, не реєстр виборців чи платників податків, тому закон не передбачає якогось «папірця», який би посвідчував приналежність особи до тієї чи іншої громади. І, якщо в селі, де всі всіх знають, проблем з ідентифікацією члена релігійної громади немає, то як бути у мегаполісі, де люди часто не ідентифікують сусідів із власного будинку?

Саме в містах, де набагато більші храми і багатші парафіяни, і де політична вага храму набагато більша, відкривається простір для маніпуляцій. Технологія вже обкатана в світських колах на прикладі громадських слухань, а ще раніше – на загальнодержавних виборах. Група «православних тітушок» та «канонічних бабусь», звезених автобусами із найближчих міст, вдаватиме з себе місцевих парафіян, щоб зірвати рішення громади про перехід від однієї церкви до іншої. І ні поліція, ні суд тут не завадять з тієї простої причини, що жоден документ не ідентифікує приналежність особи до релігійної громади.

У Верховній Раді зареєстровано законопроект №4128 народного депутата і релігієзнавця Віктора Єленського щодо доповнення до ст. 8 вищезгаданого закону «Про свободу совісті та релігійні організації». В ньому йдеться про те, що рішення про зміну церкви релігійною громадою приймає релігійна громада на загальних зборах більшістю голосів. Там чітко не прописано, хто є членом громади, але є певна конкретика: особа має ідентифікувати себе з громадою, а також бере участь у житті громади.

Автор законопроекту Єленський каже, що під час обговорення документа на профільному комітеті ВРУ за участі релігійних діячів, було запропоновано два уточнення, які комітет схвалив: ті члени громади, які приймають рішення про перехід до іншої церкви, засвідчують свої наміри нотаріально із зазначенням паспортних даних. Друге уточнення полягає в тому, що керівний орган громади має вирішити, наскільки збори громади є повноважними. При цьому Єленський зауважує, що керівний орган – це не обов’язково священик і наближені до нього парафіяни. Він може складатися з людей мирських – церковного комітету із прафіян, парафіяльних зборів.

Читайте також: Незалежна віра для незалежної України: Томос потрібен навіть атеїстам

Але навіть закон, ухвалений з цими пропозиціями, все ж не блокуватиме спроб фальсифікації рішень громад про перехід від московської церкви до української.

Тому проукраїнським релігійним громадам, які нині належать до московської церкви, вочевидь доведеться до певної міри забюрократизувати свою діяльність. До прикладу, запровадити реєстр членів громади, як мінімум, щоби не дозволити «канонічним тітушкам» впливати на свої рішення, напрацювати умови прийняття нових членів до своєї громади. Принаймні на період формування об’єднаної української православної церкви.

В будь-якому разі, незалежно від того, приймуть зміни в закон, чи ні, процес її формування буде не простим і не швидким.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Дмитро ХИЛЮК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини