Минулого тижня Верховна Рада ухвалила Кодекс із процедур банкрутства під лозунгом, що це "дасть Україні можливість піднятися в загальному рейтингу Doing Business" на десять позицій, пише у своєму блозі на "Новому часі" нардепка Олена Сотник. Але чи реально новоспечений закон стане ефективнішим за чинну версію і чи не призведе той поспіх, з яким розглядався проект у другому читанні, до хаосу в і без того складних провадженнях? Мій зворотній відлік до рішення голосувати проти цього Кодексу: 

10. Пан або пропав. Новенький інститут у банкрутстві – провадження щодо фізичних осіб, які не є підприємцями. За красивими словами про покращення ситуації з валютними кредитами та в цілому боргами населення маємо декілька серйозних ризиків. 

Перший ризик. Так, заборгованість за валютним кредитом перераховується у гривню і погашається в розмірі 100% від ринкової вартості нерухомості (з урахуванням вже погашеної суми тіла кредиту). Але є одне "але". Таку вартість визначає оцінювач, обраний кредитором. Це означає, що банк може обрати будь-яку контору, яка "намалює" в такій оцінці все, що заманеться.  Слід звернути увагу, що якщо боржник разом із кредиторами не дійдуть згоди щодо умов плану реструктуризації боргів протягом 120 днів – суд визнає боржника банкрутом і розпочинається продаж майна та задоволення вимог кредиторів. 

Ризик другий. У разі якщо фізична особа – банкрут із активів має лише квартиру, але більше 60 кв. м, або дім, але більше 120 кв. м, – кредитори можуть продати нерухомість, попри те, що вся сім’я залишиться жити надворі. Крім розмірів є ще один виняток – якщо житлова площа нерухомості не більше ніж 13,65 кв. м на кожного члені сім’ї боржника. Для легшого сприйняття – в помешканні має проживати приблизно від п'яти осіб для квартири та від 10 осіб для будинку. І не слід забувати, що всі ці люди мають обов’язково бути членами родини банкрута. 

Ризик третій. Існує інша сторона медалі. Боржник переписав/передав усе майно третім особам до подачі заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство. Тоді ми маємо ситуацію, коли продавати немає що, а борги (крім аліментів, шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, а також вимог, що нерозривно пов’язані з особистістю фізичної особи) підлягають списанню. На перший погляд уявляється, що інших боргів у фізичної особи й бути не може. Але на цьому етапі слід згадати про фізичних осіб-підприємців, яких фактично прирівняли з тими, хто не провадить комерційної діяльності. Тож списати можна буде борги перед контрагентами, перед податковою і навіть перед власними працівниками.

9. Відповідальність керівників за чужу бездіяльність. Чому за чужу? Бо передбачено, що керівник несе разом ыз боржником відповідальність перед кредиторами, якщо він допустив порушення вимоги щодо обов’язкового звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. На перший погляд здається, що норма цілком справедлива, але ж для подачі відповідної заяви до суду необхідна наявність рішення вищого органу управління боржника, тобто фактично власників бізнесу. Тож як керівник, він же "директор", має змусити власників офіційно оформити таке рішення? Більше того, останнім буде вигідно ігнорувати керівника, щоб "повісити" на нього половину боргів підприємства.

Читайте також: Як банкрутують підприємства в Україні

8. Відсутність незалежності і неупередженості арбітражного керуючого, тобто людини-професіонала, яка за задумом мала б відігравати ключову роль у банкрутні справі, та за це отримати винагороду. Кодекс передбачає, що комітет кредиторів, тобто сімка тих, кому найбільше грошей винні, будь-якої миті, без будь-яких пояснень і підстав можуть замінити арбітражного керуючого на будь-якого іншого керуючого, обраного за власним бажанням. То яка неупередженість і незалежність тут може бути, якщо найвпливовіші кредитори ставлять біля керма власну людину? Чи будуть кредитори зацікавлені у відновленні платоспроможності?

7. Продаж майна збанкрутілого за копійки. Згідно із законом, оцінку має здійснити арбітражний керуючий і потім затвердити на комітеті кредиторів (куди входять не всі кредитори банкрута). Як ми встановили раніше, комітет кредиторів за власною забаганкою може керувати питанням обрання кандидатури арбітражного керуючого. Чи не призведе такий порядок до зловживань у вигляді продажу майна за явно заниженою вартістю з метою подальшого перепродажу – можемо тільки гадати.

6. Заставні кредитори як ініціатори банкрутної справи. Заставними кредиторами є особи, заборгованість перед якими забезпечена заставою майна боржника. Це положення привернуло увагу з двох причин.Перша – до "класичних" заставних кредиторів додались кредитори, вимоги яких до інших осіб забезпечені майном боржника. Виходить, що ініціювати справу можна на підставі "чужої" заборгованості лише через те, що хтось, за кого поручились майном, не виконує своїх зобов’язань. Друге – а навіщо тим, погашення заборгованості перед якими гарантовано конкретним наявним майном, ініціювати відкриття провадження у справі, якщо можна забрати і продати заставлене майно та погасити цим заборгованість? Заради "ускладнення життя" боржника? Чи спрощення життя банкам? Фактично вони отримали змогу "шантажувати" поручителів можливістю відкриття справи у випадках пред’явлення вимог із погашення заборгованості кредитора. І якщо ви достатньо успішна компанія, навряд чи ризикуватимете бізнесом і точно банки отримують сильнішу перемовну позицію.

5. Система, якої не існує. Як бути з положеннями, які вимагають існування так званої "Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи"? Класна новітня система обігу документів в електронному вигляді, що має діяти в системі судів України, але вже рік ніяк не реалізовується. Вже рік суди користуються "Перехідними положеннями" нових редакцій процесуальних кодексів, що передбачають алгоритм дій до початку функціонування цієї технології. Що ж мають робити судді, коли їм знадобиться визначити кандидатуру арбітражного керуючого за допомогою неіснуючої програми? Про це кодекс про банкрутство замовчує.

4. Розмір має значення. Кудись зникли вимоги, що необхідні для відкриття провадження у справі про банкрутство, а саме щодо розміру грошових вимог і строку, протягом якого таку заборгованість неможливо погасити. Такий нюанс збільшує кількість непотрібних дій із боку суду у зв’язку із тим, що судам доведеться відкривати провадження у справі про банкрутство за наявності просто невеликих боргів, навіть без підтвердження факту неплатоспроможності, тобто неможливості погасити таку заборгованість. Так, ці провадження далі можна буде закрити, але навіщо їх від самого початку відкривати? Фактично будь-який мінімальний кредитор, навіть якщо це заборгованість за кілька пачок паперу, може «потренувати» навіть найбільші компанії.

Читайте також: Як уникнути банкрутства?

3. Обмеження права на оскарження. Новий кодекс передбачає, що Верховний суд переглядатиме висновки апеляції за наслідками перегляду рішень лише щодо відкриття провадження та визнання боржника банкрутом. Невже шановні законодавці вирішили, що справи про банкрутство настільки прості, що можна в такій мірі обмежити право учасників справи на оскарження рішень? А як же право на доступ до суду? На справедливий розгляд? Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду  не є абсолютним – воно може бути обмеженим, однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями. Об’єктивних обґрунтувань причин такого обмеження віднайти не вдається можливим.

2. Як бути зі процедурами, що вимирають. Щоб скоріше піднятись в очах усього світу та стрибнути у рейтингу законотворці передбачили, що Кодекс набере чинності через півроку після офіційного оприлюднення. Більше того, зі дня набрання чинності цим актом подальший розгляд усіх відкритих справ про банкрутство має здійснюватися за новим порядком. Із цього правила є лише один виняток – справи, що перебувають на стадії санації (спроби відновити платоспроможність). І тут у нас постає дуже важливе питання: а що робити з тими існуючими справами, де триватимуть "старі" процедури, що не передбачені новим Кодексом? Як бути з мировими, що розглядаються? А із провадженнями, де боржник ліквідується власником за особливою процедурою? Чи із провадженнями по відношенню до відсутнього боржника? Як бути зі справами, що ініційовані кредиторами по відношенню до фізичних осіб-підприємців або тих, що перебувають на стадії ліквідації? Яким узагалі має бути механізм переходу до нового регулювання процедур? А як бути з розглядом касаційних скарг, розгляд яких вже триває? Питань купа, а відповідей на них у Кодексі не знайти.

1. "Банкрутний" кодекс vs Господарський процесуальний. Як же слід направляти справи до вищих інстанцій? Процесуальний кодекс наразі передбачає обов’язковість зупинення провадження та відправлення усіх матеріалів банкрутної справи до вищих інстанцій. Водночас Кодекс із процедур банкрутства прямо передбачає заборону зупинення провадження у справі про банкрутство. То положення якого кодексу має застосувати суд? Знову законодавець створив прогалину та ризик різного застосування.

Мій зворотній відлік, на жаль, не вичерпний, і ще багато питань викликає щойно прийнятий документ. Чи допоможе Україні Кодекс із процедур банкрутства у тому вигляді, що його ухвалено, оздоровити бізнес-клімат та спростити життя українцям, можна тільки здогадуватися. Сьогодні я його оцінюю більше як загрозу для малого та середнього бізнесу, та бачу серйозні ризики зловживань у справах про банкрутство фізичних осіб (з обох боків і кредиторів, і самих боржників) та створення беззастережно необґрунтованої переваги в бік інтересів банків та інших кредиторів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram