13-ть новітніх комплексів радіоелектронної боротьби "Самарканд" розмістила Росія на своїх кордонах – зокрема, в Калінінграді та навіть в Білорусі. Поки невідомі ані їх тактико-технічні характеристики, ані навіть призначення. Не виключено, що серед їх можливостей – глушити телевізійні та радіосигнали.

Подібні "Самарканди" є вже і в анексованому Криму та в окупованому Донбасі – аби глушити сигнали українських телеканалів та радіостанцій, щоби тамтешні мешканці не мали доступу до якихось інших, альтернативних джерел інформації, окрім російських федеральних ЗМІ.

Але називати їх засобами масової інформації – соромно, насправді це справжня й дуже потужна пропагандистська зброя Кремля. Й варто визнати, що російська пропаганда діє, варто визнати, що Київ програв Москві цю інформаційну війну – мешканці Криму, до прикладу, свято вірять усій тій нісенітниці про Україну, яка щоденно ллється на них з екранів телевізора.

Читайте також: Гиммельфарб: Эта поросль куда страшнее путинских гопников

Втім, не тільки в цьому ми програємо Росії. Там ще, до прикладу, друкують просто неймовірну кількість художніх книжок про війну на Донбасі – в яких відважні російські армійці рятують місцевих від страшних бандерівців. Для порівняння, в Україні книжок про нинішню війну – десятки, тоді як в Росії – навіть не сотні. І такі книжки – це також елемент гібридної війни, елемент пропаганди, що діє.

В Україні книжки про сучасну війну пишуть ентузіасти, які мало не власним коштом їх видають і потроху розпродають, рекламуючи у Facebook. Подібна ситуація із фільмами, адже пропагандиських в Росії – дуже багато, а в нас – "Кіборги", ну, тепер от "Позивний Бандерас" та "Донбасс". Звісно, той таки російський художній фільм "Крим", в якому описана кремлівська версія окупації півострова, тверезим дивитися не можливо.

І не тільки через нице спотворення правди, а й через примітивну гру акторів та сценарій "по-дєбільному написаний". Але певній аудиторії він "зайшов" – а саме на цю невибагливу ватну аудиторію він і був розрахований.

Але ж є в Україні іще одна досить невибаглива аудиторія, яка споживає російський пропагандистський продукт, й ця аудиторія є вельми довірливою і абсолютно незахищеною від маніпуляцій – такою вона є через свій вік. Йдеться про українських дітлахів, які дивлять мультфільми російського виробництва.

Читайте також: Я отказываюсь понимать, что в моей семье тупые, выхолощенные советской пропагандой, потенциальные убийцы моего народа – журналистка

А пропаганди, маніпуляцій і спотворення історичної реальності в тих російських мультфільмах дуже багато. Єдиним правильним способом вберегти від такого малечу – це заборонити ті російські мультфільми.

Але як це зробити? Тут така ситуація, що сучасний малюк іще говорити не почав, а з планшетом вже краще за батьків вміє користуватися й легко знаходить мультики в інтернеті. Ну, а про школярів й говорити марно – їх усі заборони лише підштовхують до того, аби їх порушити.

Як на мене, єдиний дієвий спосіб протистояти російський пропаганді у боротьбі за увагу маленьких українців – це пропонувати альтернативу, пропонувати щось своє, власного виробництва. Й щось цікаве – таке, щоби на російський пропагандистський продукт в маленького українця просто не вистачало часу.

І це стосується не тільки мультфільмів – а ще й телеканалів, художніх фільмів, книжок та пісень. Але натепер нам вдалося, схоже, здолати хіба що російську попсу – в інших царинах ми програємо.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram