Однією з важливих форм формування і регулювання соціально-економічних відносин в Україні є колективно-договірна, що має здійснюватися шляхом колективних переговорів – соціальний діалог соціальних партнерів, а саме профспілок, роботодавців та держави (уряду).

Угода про Асоціацію Україна-ЄС вимагає ефективного соціального діалогу у вирішенні проблем сталого розвитку країни. Проте, ні в Стратегії Президента 2020, а ні в Коаліційній угоді взагалі не згадується соціальний діалог як інструмент вирішення гострих соціальних проблем.

На жаль, в Україні відсутній ефективний і результативний соціальний діалог щодо шляхів підвищення продуктивності праці та більш справедливого розподілу доходу між роботодавцями і працівниками. Існуюча система соціального діалогу (Національна тристороння соціально-економічна рада (НТСЕР) , Спільні представницькі органи профспілок і роботодавців (СПО) і т. д.) – формальна і здебільшого імітація.. Натомість укорінилася хибна практика вирішувати всі соціально-економічні проблеми коштом найманих працівників.

Профспілки слабкі і розпорошені – не здатні до ефективного захисту інтересів найманих працівників. Роботодавці – жадібні та соціально безвідповідальні. Держава в результаті зрощення влади і крупного бізнесу втратила функції незалежного соціального гаранта та обслуговує корисливі інтереси олігархічних кланів.

Положення і стан виконання Генеральних та Галузевих угод свідчать про переважно формальне ставлення, в першу чергу з боку роботодавців та держави, як до укладання і змісту угод, так їх дотримання. В Україні всупереч Рекомендації Міжнародної організації праці № 91 не діє механізм поширення Генеральної та галузевих угод на підприємства, що не брали участі в їх укладенні. Це призводить до звуження сфери дії угод та відмови роботодавців, які не належать до відповідних об’єднань, виконувати угоди.

При цьому відповідальність сторін соціального діалогу у разі не виконання ними домовленостей і зобов’язань фактично не передбачена чи символічна (судова відповідальність за порушення Генеральної угоди не встановлена)!

Як правило, невиконаними залишаються положення, що стосуються саме оплати праці.

Гострою проблемою залишається синхронізація переговорів соціальних партнерів з укладання Генеральної та галузевих угоди з прийняттям програми Уряду та закону про Держбюджет на поточний рік і Бюджетної резолюції на наступний рік.

Досі нема спільного погляду на щодо збільшення мінімальної зарплати. Профспілки пов’язують її з прожитковим мінімумом, роботодавці з суто з економічним фактором (додаткові витрати).

Читайте також: Eurostat: Каждый пятый иностранец, получивший в 2017 году в ЕС вид на жительство – украинец

За досвідом європейських країн доцільно відійти від вузького кола питань соціального діалогу – переважно питань формування зарплати, перейти до більш широкого кола питань соціально-економічного розвитку країни.

Так, і наймані працівники і роботодавці (крім провладних олігархів) однаковою мірою потерпають від:

- неефективності і безперспективності діючої сировинної моделі економіки України;

- високого рівня тінізації та офшоризації економіки;

- зрощення великого олігархічного капіталу з владою;

- недосконалості державних інституцій та правого поля, широкого поширення корупції.

Важливо національному капіталу і працівникам досягнути компромісу і виступити з єдиних позицій, спонукаючи владу до формування правого поля, сприятливого до залучення інвестицій, розвитку добросовісної конкуренції, захисту прав власності і прав найманих працівників на гідну оплату праці.

До порядку денного соціального діалогу мають бути в першу чергу включені стратегічні питання: відмови від сировинної моделі економіки і хибної політики дешевої робочої сили, сприяння інноваційному розвитку, підвищенню конкурентоспроможності та внутрішнього платоспроможного попиту.

Читайте також: Томос – однозначно, победа для Украины. Однако, остальные проблемы продолжают тщательно скрывать

Генеральна та галузеві угоди повинні розглядатися соціальними партнерами як соціальні контракти, виконання яких є обов’язковим. За порушення Угод має бути передбачена реальна відповідальність з формалізацією на законодавчому рівні.

В рамках європейської інтеграції України необхідно забезпечити виконання в повному обсязі положень щодо гідної оплати праці, якості людського життя, скорочення бідності, які передбачені в Угоді про асоціацію з ЄС, в Європейській соціальній хартії, відповідними конвенціями Міжнародної організації праці.

Без відкритого та результативного соціального діалогу Україна не зможе забезпечити сталий розвиток національної економіки та високі європейські соціальні стандарти.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram