Минулого тижня Україна розмістила єврооблігації на $2 млрд – $750 млн п'ятирічних із доходністю 9% та $1,25 млрд 10-річних під 9,75%. Це було зроблено менше ніж за тиждень, як Міжнародний валютний фонд заявив про готовність надати Україні нову кредитну програму в разі прийняття бюджету з узгодженими параметрами. Поспіх нікого не здивував, адже залишків на валютних рахунках уряду Мінфіну вистачило б лише на кілька місяців виплат за боргами.

Відгуки про розміщення були здебільшого радісні, зокрема й серед реформаторів в уряді. Їх можна зрозуміти – сидіти без копійки в очікуванні кредиторів неприємно. Відкладати вихід на ринок було не варто, бо ситуація може погіршуватися щодня, й Мінфінові слід віддати належне за швидкий результат. Але чи можна це розміщення назвати успіхом?

Почнемо з того, що Україна в принципі після реструктуризації зовнішнього боргу на початку 2015 року могла б не позичати в приватних кредиторів. У березні 2015-го МВФ затвердив чотирирічну програму EFF для України загальним обсягом близько $17,5 млрд. Із них урядові вдалося отримати лише половину. $8 млрд дешевих грошей під ставку близько 3% ми втратили. Ще 600 млн євро майже під нульовий відсоток ми недоотримали в попередні два роки від Європейського Союзу. Всі ці втрати – винятково через невчасне виконання ключових домовленостей із кредиторами.

Але вважатимемо це справами минулого. Чи можна було б конкретного 2018 року залучити приватні гроші й закрити потребу в зовнішніх запозиченнях дешевше?

Читайте також: Україна повернулася на зовнішній ринок

Так, можна було.

На графіку наведено дохідність раніше випущених українських єврооблігацій із погашенням 2027-го – за дев'ять років. На початку цього року дохідність падала нижче 7%, але вже влітку сягнула 9%. Чому ж Україна не вийшла на ринок у січні 2018-го?

Відповідь проста. Отут у вересні 2017 року президент Порошенко, який за півроку до того підписав зобов'язання МВФ створити антикорупційний суд, говорить, що такий суд є лише в Уганді та Кенії, і створювати його він не збирається.

Свідоме затягування президентом створення антикорупційного суду до виборів коштувало року затримки із програмою МВФ, через що ми й не змогли вийти на ринок у найкращий для цього час.

Читайте також: На зустрічі з бізнесом президент пообіцяв дотиснути податок на виведений капітал

Але до проблеми доклався і прем'єр-міністр Гройсман, який теж до останнього затягнув торги з Фондом щодо підвищення цін на газ для громадян. Без цих торгів ми могли б отримати гроші від МВФ ще влітку, а не чекати аж до після прийняття бюджету на 2019 рік. Відповідно, нам не потрібно було б зараз терміново шукати гроші на будь-яких умовах.

Отже, яка ціна затягування рішень президентом і прем'єром? Якби уряд розмістив ті самі єврооблігації на початку року, ми могли б розраховувати на ставку дохідності близько 7%. Отже, щороку ми переплачуватимемо лише за цим випуском мінімум 2% річних і загалом за весь термін паперів переплатимо за них більше $300 млн.

І це лише один випуск єврооблігацій. Якщо порахувати втрати від недоотримання дешевих грошей МВФ і міжнародних партнерів, то рахунок йтиме на мільярди доларів.

Чи вибачимо ми владі ці викинуті на смітник гроші?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram