У дзеркалі видно, що в нас за спиною, а от того, що попереду, не побачиш. Західна політика безпеки скидається на керування автомобілем задом наперед. Рано чи пізно ми розуміємо, що на дорозі вибоїна, тоді їдемо обережніше, щоб не підстрибувати на наступній. Але не дивимося вперед, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Результати такої їзди сумні. Ми не завважили назрівання краху Радянського Союзу (а в деяких випадках ганебно намагалися припинити дезінтеграцію імперії). Ми недооцінили згубних наслідків корупції в пострадянській Росії та інших країнах. Ми не передбачили реваншизму колишніх кагебістів, кульмінацією якого стало сходження Володимира Путіна до влади. Нас заскочили зненацька атаки на Естонію 2007 року, війна у Грузії 2008-го та масштабні військові навчання Росії 2009-го.

Читайте також: Раптові фінансові навчання: чому їх варто застосувати проти Росії

Європейські країни запанікували, коли було припинено газові поставки через територію України. Захід дозволив себе одурити, коли Медведєв і Путін помінялися місцями. Ніхто не зрозумів, що Кремль чинить серйозний спротив програмі ЄС "Східне партнерство", тому наступне захоплення Криму та війна на Сході України 2014 року виявилися цілковитою несподіванкою. Ніхто не очікував, що 2016-го Москва наважиться на атаку американської політичної системи. Британські високопосадовці й гадки не мали, що Росія вб’є колишнього агента ФСБ Олександра Литвиненка 2006 року чи проверне таку саму операцію проти колишнього офіцера ГРУ Сергія Скрипаля 2018-го.

Нині Захід почав діяти більш-менш адекватно щодо переважної частини цих питань. Ми вже сприймаємо РФ як загрозу. НАТО посилило територіальну оборону в Північно- та Південно-Східній Європі. Ще чимало належить зробити, але ризик, що росіяни успішно вчинять несподівану атаку, суттєво зменшився. Ми серйозніше ставимося до кібербезпеки, розуміємо, що інформацією може скористатися як зброєю. Хакерські атаки для витоку інформації, які спрацювали в Польщі та США, уже провалилися у Франції та Німеччині. Контррозвідка країн Заходу зробила протидію російським шпигунам своїм пріоритетом. ЄС подбав про енергетичну безпеку завдяки покращенню інфраструктури та впровадженню жорсткіших норм.

Та на одному великому фронті ми досі ніяк не дамо ради з російською тактикою. Йдеться про гроші. Росія незаможна держава, але їй вистачає готівки на те, щоб відкрито та приховано скуповувати політичний вплив. Для цього росіяни використовують економічні плацдарми, створюючи компанії, чиє виживання залежить від добрих відносин із РФ. Не гребують вони й такими підступними методами, як інсайдерська торгівля, відмивання грошей і корупція.

Читайте також: Як гроші шкодять нашій безпеці

Фахівцям із політики безпеки нелегко осягнути ці загрози. У нас великий досвід у розподілі витрат на оборону, військовому плануванні, аналізі розвідувальних даних тощо. Ми звикли до жвавого діалогу з оборонними підприємствами та представниками влади. Однак мало цікавимося антимонопольною політикою, заплутаним фінансовим правом чи кухнею товарного ринку, особливо коли ці питання потрапляють на висококонкурентну політичну територію. Реформа фінансування виборчих кампаній у США, роль Сіті у Великій Британії після Brexit, закони про банківську таємницю в Люксембурзі й анонімність власників компаній, зареєстрованих у штаті Делавер, – для того щоб розібратися в тому всьому, багатьом фахівцям доведеться вийти із зони комфорту. Та ця битва ще очікує нас у майбутньому. Рушійною силою геополітики є фінансові ресурси. Росія та інші противники, зокрема Китай, знають, що можуть купити політичний вплив, скориставшись прогалинами – найчастіше цілком легальними – у наших юридичних і фінансових системах.

Заможним західним державам треба позбутися цих проблем заради власних інтересів. Нам також слід пам’ятати, що в таких країнах, як Україна, панує корупція лише тому, що в тамтешніх корупціонерів є спільники в Лондоні чи Відні. Старе гасло "За нашу й вашу свободу" варто доповнити словом "чесність".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram