Ксьондзова плебанія (попівська хата) згоріла, як копиця сіна. За мить. Лиш блиснуло на ціле село опівночі…

Отець Григорій возз'явився народові десь уже після смерті Сталіна. На Покрову його привезли в райкомівському "бобіку" і завели до церкви… У селі довго пам'ятали, як на тих входинах цілу ніч гуляла братія, а над ранок заревла, що село аж здригнулося. "Широка страна моя родная!". За цих літ так зо триста ніхто тут не чув чужого, окрім українського, слова. А тепер – московські, комуністичні пісні, та ще й у п'яному чаді.

А "соліст" той завжди дуже сміявся, коли отець Григорій нагадував йому про цю прикрість.

Отець мусив ковтати ці гіркі пігулки від свого званого гостя, давнього і багатолітнього бойового товариша, бо дружба – дружбою, а служба – службою. Бо дружбан цей був не ким-небудь, а грозою району – начальник управління КГБ, підполковник Феофанов".

Да брось ты, Гриша, будешь с ними панькаться, с этими бандеровскими богомольцами. Вот заеду как-нибудь на какой-то большой праздник и устрою им конкурс революционной песни прямо в церкви".

Так розпочинається мій роман "Хрест", номінований на Шевченківську премію і виданий у США в англійському перекладі.

Із цього підпалу розпочалося народне повстання, яке спонукало мене витворити сюжет, коли проти одного невеличкого підкарпатського села могутня богоборська імперія СРСР розв'язала справжню війну, кинувши проти мирних бойківських тамплієрів озброєну до зубів армію. Бойовими діями керував сам верховний сатана Хрущов, який в той час на Карибах поставив людство за один крок від атомного кінця світу.

А у моєму романі СРСР програв війну українському християнському селу, на чолі війська якого у кілька сотень пасіонаріїв стояв наймогутніший полководець усіх часів і народів – Ісус Христос. 

Читайте також: Пересопницьке Євангеліє: як починалася українська літературна мова?

Письменнику належиться у гулі під копитами минулих віків відчути клекіт віків майбутніх. Тому, витворюючи цей культовий роман на тему долі мого Бога Ісуса на моїх рідних землях, я ніколи не сумнівався, що вирішальним боєм у битві за Бога і Україну буде бій на фронті духовному, релігійному, церковному, що й розпочалося саме у цю історичну мить.

 Як автор "Хреста", я завжди мав переконання, що опісля московського сатанізму багатовікової наруги над Богом Україні потрібне через більше, ніж тисячу літ після Князя Володимира, повторне Хрещення. Геть від московського пекла, що розпочало вершитися під омофором Вселенського Патріарха, і є те саме, що зробив колись Рівноапостольний Володимир.

Повернуся до згаданих героїв роману: "Вони разом прибули сюди у Західну Україну, після війни. Разом встановлювали розпеченим залізом радянську владу, разом під штиками робили колективізацію, разом йшли на смертельний бій із "бандітами-націоналістами". Потім майора Григорія Полупанова забрали на передпідготовку.

І коли він знову з'явився із Луб’янки в район вже у рясі, Феофанов так реготав, що аж за живіт брався.

– Ну ты даешь, Полупанов! Какой из тебя поп? Тебе бы под крышу начальником борделя лучше устроится, а не кадылом махать. Я знаю – ты же под юбки девкам заглядывать будешь, когда они перед тобой ползать станут на коленях. Ты бы норовил, чтобы они тебе не руки целовали, а чего-нибудь почувствительнее.

– Ты, Афанасий, не умничай. Время мочить их физически прошло. Теперь они из лесу вышли и в церковь пошли, понимаешь. Теперь надо в души им позаглядывать. Там все зарождается. Всякие намерения вольные и невольные против власти, безопасность которой мы с тобой бдим. А ты по привычке всех к стенке. Нет, дорогой товарищ, надо их крестом и по голове. Пусть выкладывают.

– Нас, кстати, в район выброшен целый десант, – для майора Полупанова передпідготовка не пройшла надарма. – Тебе на подмогу. Теперь ты будешь знать не только, кто что делает или говорит, а кто чем дышит. То, что теперь мы не с ружьями, а с кадылом, как ты говоришь, я считаю, очень даже правильное решение партии. Я же вижу – эффект ошеломляющий. Отличную эту штуку придумали главные попы – исповедь. Ведь они же не врут. Говорят, что называется, все, как на духу. Как перед Богом. И эта информация из первоисточников – вам на стол, товарищ подполковник".

Хату попу Гриші селяни спалили за те, що виказував таємницю сповіді начальнику КГБ, а потім, коли пращури нинішніх новінських і добкіних полізли на Храм зносити Хрест, християнські бунтарі влаштували Москві такі "Кариби" під Карпатами, що нинішні їхні жахи і страхи про УПА-ОУН – то просто солодкі сни.

І з тих хрущовських пір мого дитинства нічого не змінилося. І справа навіть не у тому, що такий, як мій герой Григорій, дослужився, напевно, до генеральського звання єпископа, який за наказом із Лубянки не прийшов на зустріч із Президентом України. Коли йому віддали наказ, як себе вести, він відповів аккурат, як це зробив днями його колега по службі і у рясі на каналі "Россия" – "Так точно".

Як у часи Сталіна і Хрущова, Брежнєва і Горбачова, у часи Путіна Московська церква зберегла "святая" святих" свого призначення – бути одним із відділів КГБ-ФСБ, у якому під "кришею" священнослужителів перебувають на службі офіцери спецслужби у рясах.

Кремлівський фюрер вважає, що у нього є два види зброї – атомна бомба і православна церква. Застосувати перший із цих видів зброї массового знищення – до цього  він ще не дійшов, а от зброю другу, "кривославну", агресор пустив проти нас на повну котушку.

Тому епохальну битву під назвою "Томос", яку розгорнула Україна іменем Бога супроти оккупанта, Москва сприймає, як Бородіно, після якого може впасти і сама Москва, як це було у 1812 році.

Тоді Бонапарт понуро погуляв по Кремлю, а відтак втік від московських морозів. Тепер же падіння "третього Риму" буде остаточним і безповортним.

Дебатується питання, де мала відбутися зустріч Президента Порошенка – в "Українському домі" чи у Лаврі? А я думаю, дебатів тут нема. Розмова із "командним составом" "пятої колони" Росії у війні із Україною, якою є Московська церква, має бути у Слідчому управлінні СБУ.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Василь БАЗІВ, для UAINFO