Вивчаючи результати соціологічних досліджень, що роблять вітчизняні та зарубіжні фахівці (котрих жодним чином не треба плутати з «соціолухами»), «натреноване око» автоматично відмічає наявність «вільного електорату» та шалену недовіру до усіх (без виключень) діячів політичного простору. 

Зокрема, біля 60% українців не бачать свого кандидата серед тих осіб, що заявили про своє бажання висуватися на пост Президента. Антирейтинги провідних політиків та їх партій в рази перевищують рейтинги довіри.

Говорячи «людською мовою» – переважна більшість громадян України не підтримують діяльність політиків, партій, рухів та організацій, які представляють «інтереси українців» на законотворчому, законодавчому, виконавчому та представницькому рівнях. Себто, усі політики та діячі не повинні бути «чиновниками найвищих рівнів», бо не уособлюють собою, «бажання та принципи життя» народу, що їх обрав.

Читайте також: Чим відрізняється свідомий виборець від фаната?

З першого разу навіть і осягнути важко таку змістовну конструкцію. Проте, це правда про українську реалію буття. Діячі, які повинні будувати реальність в середині країни та за її межами, на думку народу, який вони представляють, «непрофесійні», «нездалі» та «морально обмежені невігласи». І тим не меньш, саме вони, юридично уособлюють собою країну. Саме ці, «негідні доброго людського слова особи», визначають що прості люди будуть їсти, вдягати, «скіко пенсії» отримувати, а також, у боях із ким повинні гинути українськи парубки та дівчата і головне за що…

Якісь дивні люди, оті українці… Певно щось пороблене їм…

Натомість українці щиро вірять, що невдовзі містичним чином заживуть, як у раю на своїй землі. Вони готові голосувати за співаків та акторів, меценатів та «хороших хлопців із розумними оченятами». При цьому дуже жаліються на те, що Олег Винник не виставляє своєї кандидатури – «ото був би Президент!»

Українці звикли обирати серцем якесь найменше зло, бо воно, оте зло, непереможне та невідворотне. 

Саме тому багато українців без найменшого душевного дисонансу отримують паспорти інших держав, а також їдуть «по заробітки» до країни-агресора. 

Простір їхньої уяви про буття займають народні вислови, що сформувались у каменюки життєвих позицій: «політика – брудна справа», «влада – окремо, нарід – окремо», «твій голос ніц –  не рішає», «книжки тільки дурні пишуть» тощо.

Виходить, що у свідомості пересічного українця уся і будь-яка влада, чи то держава, є ворогом, якого треба ігнорувати, а якщо не виходить, то вдавати лояльність. 

Читайте також: Дроздов: Політики повністю осідлали всіх нас. Вони розкусили наші слабкі місця, на які можна тиснути

Керуючись своїм невимовним баченням Світу, пересічні не будуть сприймати владу навіть, якщо ота влада, зненацька защебече солов’їною. І не бачать вони «злочину» у отриманні громадянства іншої держави, і в заробітках на території ворога. І не щемить їх сумління за вбитих та закатованих, бо владу їх країни вони не можуть відрізнити за діями від ворогів. 

Лишається тіко, десь в глибині душі, невпинно плекати надію на прихід месії…

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram