Незабаром, 21 листопада, українці відзначатимуть 5-ту річницю Євромайдану. День Гідності та Свободи – державне свято, коли ми згадуємо Помаранчеву революцію і Революцію гідності.

Цікаво, що за радянських часів тодішні керманичі чудово розуміли необхідність відзначення важливих для комуністичної країни свят. Жовтневу революції 1917 року щорічно святкували із небувалим розмахом, не було більшого свята для радянської людини, навіть Новий рік та день народження програвали.

Розуміла комуністична влада і необхідність облаштування пам'ятників та меморіалів. Статуя Леніна була в кожному найменшому містечку Радянського Союзу. Так само як і Могила невідомого солдата, Вічний вогонь, "катюша" (неофіційна назва ракетних систем – Прим. 24) чи танк Т-34 на постаменті. Все це працьовувало для того, аби навколо символів об'єднувати громадян.

Читайте також: Вперед і вгору чи назад й униз – куди гойднеться наш політичний маятник?

Відкинемо вбік той факт, що СРСР був тоталітарною державою, просто констатуємо, що для держави це були потрібні речі. Після смерті Леніна його мумію помістили в тимчасовий дерев'яний мавзолей на Червоній площі. Та вже за 5 років на головній площі Москви збудували мармуровий склеп. Народна стежка до мавзолею ніколи не заростала. Тобто комуністичні бонзи грошей на монументальні пам’ятники не жаліли.

Згадаймо київську Батьківщину-Мати – не жаліли коштів. Тоді розуміли, що такі державі символи конче потрібні, якщо вона хоче згуртувати навколо себе й цих пам’яток громадян.

Чинна українська влада цього чомусь не розуміє. Відтак через 5 років після Революції Гідності в столиці немає жодного пристойного пам’ятника Героям Небесної Сотні. Героям, котрі привели нинішніх високопосадовців до влади. 

Читайте також: Приготуйтесь: розслідування розстрілів 20 лютого 2014 року наглухо заблокував Віталій Кличко – журналістка

Є саморобні пам’ятники, але до них навіть соромно водити іноземців. Ті монументи були виправдані протягом перших півроку від Революції, а зараз – це сором. Ту невеличку піраміду з бруківки і стягом, що поставили на Грушевського, де загинув Жизневський, автівки регулярно зносять. До щита під Українським домом, де розміщені фотографії героїв Небесної Сотні, підійти просто неможливо, бо там усе щільно запарковано автівками. Водії регулярно намагаються кататися й паркуватися по Інститутській. Хоча вулицію перейменували в Алею Героїв Небесної Сотні та з 2014 року там нічого не впорядкували. Залишилось те, що люди своїми руками зробили, аби вшанувати загиблих Героїв.

У мене складається враження, що так звана влада Майдану, щойно сіла в кабінети на Банковій та Грушевського, одразу ж забула завдяки кому отримали їх і віддячувати не мають наміру. Сьогодні, на 5-й рік після Євромайдану маємо лише проект меморіального комплексу, але досі невідомо хто його зводитиме, за які гроші, та в які терміни.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram