Український політичний маятник. Це не рух зліва направо й назад, який характерний для більшості суспільств. Це зверху вниз і знову дуже важко догори. Більшість нашого суспільства – досі інфантильна сіра маса з постійним рефреном "а чому я?". Це люди, яких легко обманути й обікрасти, які з легкістю брешуть самі й вважають, що брешуть і крадуть усі. Які легко міняють свою свободу на можливість не відповідати за свої вчинки. Яким влада потрібна не для того, щоб змінювати країну на краще, а лиш аби було кого лаяти за свої негаразди. 

Якби в Україні були лише ці люди, в нас ніколи не було би жодного поступу, а лише застиглий у часі, нікому в світі не цікавий совок. Але є інша частина суспільства. Меншість, їх кілька відсотків. Це ті, які штовхають Україну вперед і піднімають вгору. Вони беруть на себе більше за інших і часто перемагають. Тому що сіра інертна маса більшості нездатна чинити спротиву їхній надмірній активності; звикла підкорятися сильним, вона кориться їхній енергії. Навіть більше – частина цієї маси, зарядившись енергією, теж стає активною, принаймні на деякий час.

Читайте також: Як покласти край пануванню демократичного феодалізму в Україні

Саме завдяки активній меншості стала можлива незалежність у 1991 році. 1 грудня за неї проголосувала байдужа більшість, яка півроку перед тим, у березні, на референдумі підтримала збереження СРСР. Саме завдяки цій меншості в Україні не відбулося спокійної передачі влади а-ля "Путін/Медведєв" 2004-го. Ці люди вийшли на помаранчевий Майдан. І їхньої активності вистачило на те, аби завоювати принаймні тимчасово підтримку сірої більшості. На Майдан вийшли й ті, хто спокійно продавав свій голос. Саме від них згодом звучало оте "за що я стояв на Майдані?". 

Так само було й у 2013-2014-му. Приблизно мільйон учасників (кількість людей, що перейшли через Майдан) – це ті, хто завжди готовий був брати на себе відповідальність за інших, і ті, хто робив це ситуативно, під впливом енергії та харизми перших. Меншість дала добровольців на фронт, волонтерів у тилу, людей, що намагаються змінювати правила політики після Євромайдану. Комформістська більшість тимчасово була її союзником (поки це було модно), або байдуже з телевізора спостерігала за її діями.

Читайте також: Будь-який наступний президент опиниться в ситуації цейтноту – Казарін

Меншість постійно бере на себе непомірний вантаж за всіх інших. Змінює не лише себе (адже це такі самі люди з України, вони не завезені до нас із спеціальних розплідників ініціативних людей), але й інших. Тому вона втомлюється, вигорає. Люди, які викладаються на повну, досягають значних результатів, але не отримують вповні того, за що боряться. Тому розчаровуються, емігрують, повертаються в лоно сірої більшості, яка знову перебирає на сцені головну роль. Їй це вдається дуже просто, адже це не потребує жодних зусиль. Не треба змінювати себе чи тим паче суспільство. Досить залишатися собою. Енергія ініціативної меншості згасає, й величезна куля розвитку України, яку вона намагалася котити, просто зупиняється. Кінетична енергія вичерпується, все повертається у статичний стан. 

Неймовірними зусиллями меншості більшість 1 грудня 1991-го проголосувала за незалежність. Але на цьому її енергія вичерпалася, й того ж дня та сама більшість, залишила владу в руках комуністичної еліти, обравши Кравчука. У 2004-му меншість відстояла право обирати президента, а більшість спокійно продала це право на наступних виборах. За останніх п‘ять років ми були свідками небаченої мобілізації суспільства – на Майдані, на фронті, у проштовхуванні важливих державних реформ. Але більшість спостерігала за цим із телевізора, чекаючи свого часу. Саме її голос ми чуємо нині в різного роду соціологічних опитуваннях про розчарування чи бачимо в несподіваних виборчих рейтингах. Цей голос знову може стати визначальним і потягти нас назад і вниз, якщо меншість дозволить собі розкіш втомитися. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram