Яка доля судилась Дніпровському національному Історичному музеєві ім. Д.І. Яворницького?

«Музейне лихо» в Україні триває. Нефахові члени конкурсних комісій обирають на керівників нефахові кадри. Взамін наукової роботи ті переорієнтовують наукові установи на викачування грошей через розваги, послуги й сенсаційні виставкові проекти… Музейники побоюються впровадження такої практики і в ще одному з найславніших музеїв.

Читайте також: Никакой внятной политики по отношению к музеям у нас в стране нет – журналист

Культурна громадськість Дніпра і Дніпропетровщини шокована. Днями тут, як повідомила серед інших, директор Музею історії міста Кам’янського Наталія Буланова,«відбулося засідання конкурсної комісії по добору керівника Дніпропетровського історичного музею ім. Яворницького. За результатами голосування ДНІМ може очолити приватний підприємець, власниця готельно-розважального комплексу, юрист-філолог за освітою, досвід роботи в культурі якої обмежуються участю в самодіяльності в студентські роки».

З інших повідомлень дізнаємось, що комісія допустила до конкурсу, незважаячи на порушення його умов, Юлію Пісчанську, якій і пророкується перемога.

Тривожні дописи від Viktor Trygub у мережі, а порталі «Музеї країни» в матеріалі Віктора Тригуба читаємо:

Юлія Пісчанська, співвласниця готельно-ресторанного комплексу: «Я багато подорожую, більше ніж 20 років, і це моє хобі — я відвідую всюди музеї. Я бачу як вони працюють, я бачу як вони працюють зі мною, як з відвідувачем, я розумію, що наш музей — він несучасний. Я думала, може я чогось не розумію, бо це такий центр освіти науковий, щось таке видатне, але теж — ні. Роботи там дуже багато. По-перше, — це налагодити інфраструктуру, якої там немає. Я маю на увазі ті місця загального користування, які мають бути в музеї, або в театрі. Багато що требує реекспозиції, тому що воно не відповідає вимогам часу та вимогам історії. В мене є команда. Я розумію, і всі розуміють, що фахової освіти у мене немає. Я не історик, хоча я гуманітарій. Я зв’язалася з фахівцями, з музейщиками, з істориками, які сказали: “Так, ми готові”. Коли ми говоримо про мою роботу для ресторану, то ми повинні розуміти, що я обслуговую інтереси і функції ресторану, і я розумію, що музей — це не ресторан. Музей має бути таким діалоговим майданчиком для спілкування між активістами і між владою». 

Читайте також: У Канаді замість ліків пацієнтам виписуватимуть походи у музей

А ось приклад досвіду роботи Ю. Пісчанської, власниці готельно-ресторанного комплексу «ГуляйПоле»

Раздєл “Развлечения” в “ГуляйПоле”:

“Забавы и потехи для почтенных гостей ГП:

На вольной территории и забавы вольные:

На память о гулянке – фото с Батько Махно, да на тачанке!

Для шпаны беспризорной (пока маменька с папенькой трапезничают) на дворе – ребячий городишко!

Музыка заедрическая, а к выходным и музыканты форменные, издающие музыку доподлинную!

Танцы в дозволении!

За столом для компании – разрешено горлопание! Для сего и «горлопанник» имеется!

Шоб азарт с куражом свой пресечь — имеется «Игральная картечь»!

Обход территории! По сосновому бору гуляние!

Заглядывание в дупла печей русских!” 

Хто прочитає весь матеріал, дізнається більше.

Наступні повідомлення підтвердили: на останньому етапі конкурсна комісія віддала перевагу Юлії Пісчанській.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram