Українці невротична нація. Потяг до поєднання діаметрально протилежних речей, служіння двом і більше силам, які по суті своїй є запеклими ворогами, внутрішня боротьба" коли з одного боку дуже хочеться, а з іншого ніяк не можна – неповний перелік ознак масового неврозу (невроз, то така хвороблива штука у психіці, яка не дає добре жити і насолоджуватись життям).

Чому так є і що з цим робити? Спробуємо розібратись.

При слові "садомазохізм" у середньостатистичного громадянина в уяві виникають слова і образи – табу, щось заборонене, ненормальне, шкіряне вбрання, ланцюги, батоги і інше начиння. Одразу розчарую, мова не про адептів психосексуальної субкультури БДСМ, де все безпечно, свідомо, добровільно, з обопільної згоди і з отриманням задоволення. А про соціально-емоційну нездорову рису народу, яка отруює життя і завдає справжнього болю і страждань.

Розберемо випадок – сталась непередбачувана ситуація. Садок, школа, училище, коледж, виш, організація державного або бюджетного типу – головними питаннями будуть – "Хто винен?" і "Як покарати?". Так, можете заперечувати не у всіх, але в більшості саме так і є. Не чому так сталось, не як краще вирішити проблему, не як не допустити її знову, а хто цап-відбувайло, як його сильніше і показовіше покарати?

Читайте також: Що не так із нашим менталітетом

Метод вирішення настільки недієвий, що дозволяє наступати на одні й ті самі граблі дуже багато разів. Масова гра в ката і жертву у плоті. Причому державі, як апарату (не країні), ця гра потрібна і вигідна.

Державі потрібні маси людей-жертв, людей-рабів. Саме ці обиратимуть собі хазяїна, владику, вождя, обранця неба і вищих сил, який за давніми як світ казками вирішить всі їх проблеми помахом руки. Саме ці поведуться на рожеву брехню перед виборами і повірять у неможливе. За пригоршню гривень, мішок гречки чи продовольчий пакет оберуть собі ката-домінанта.

А коли ж обіцянки-цяцянки, надії і сподівання не справдяться, терпітимуть за принципом аби "не гірше" і знову чекатимуть нового сонцесяйного. І найголовніше – рабство передається у спадок – раби народжують і виховують нових рабів. Із державних і соціальних інституцій рабство проникає у сім’ї і свідомість окремої особистості. А звідти знову повертається у соціум. Замкнене коло – уроборос державної машини.

Чи винні люди? Винен, не винен, провина – дуже зручні для державного садомазохізму поняття. Медичні працівники, зарплатня яких абсолютно не відповідає виконуваній діяльності – рятувати життя і здоров'я, змушені ставати ділками і торгівцями власних послуг. Педагогічні працівники, переламані через коліно, – безвольні вихователі рабів і безвідмовні виконувачі всіх суспільно-корисних справ на безкоштовній основі. Інші бюджетні працівники і державні службовці нижчої ланки змушені грати в гру того, від кого залежить їх премія, надбавка і власне зарплатня.

Читайте також: Проблеми та виклики, з якими має впоратися громадянське суспільство

Пенсіонери і всі соціально незахищені категорії, покладені на коліна і головою до низу, виживають і моляться на подачку зверху… Підприємці, які повинні рахуватися і відраховувати, бо всіляке буває… А найбільші видатки з держбюджету (окрім небожителів, вони поза конкуренцією) йдуть на судову гілку влади, прокуратуру, МВС, СБУ і інші караючі органи (караючі вони якраз через постановку мети – зловити і покарати, а не попередити і захистити – інша тема). Тих, хто вмить придушить зачатки непокори, покарає і змусить не порушувати правила божевільної гри. Шукати винних і кого покарати, в даній ситуації дорівнює продовженню гри для подальшої зміни ролей. Такий метод доволі часто використовують громадські активісти, народні лідери і волонтери різних рангів (інша тема).

Але повернемось до теми: що ж робити? Усвідомити проблеми. Усвідомити, відчувши, що це тобі неприємно і так жити не хочеться. Обирати нову модель поведінки – зміна професійної діяльності, зміна громадянського світогляду, вклинювання в розряд "автономів", еміграція, зміна ролі, боротьба із системою в межах правового поля… Шляхів до видужання безліч. А от вибір зробити потрібно самостійно.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram