Від кризи не застраховані жодна країна, жодна економіка, якими б сильними чи розвиненими вони не були. Але кожна криза дає привід чомусь навчитися.

За останніх десять років вітчизняна фінансова система пережила кілька криз.

У 2008 році її характерними рисами були нагромадження значних зовнішніх боргів реальним та фінансовим секторами, кредитна експансія, істотне підвищення рівня доларизації кредитів та бум на ринку нерухомості.

Під час кризи 2014-2016 років українська фінансова система характеризувалася катастрофічним рівнем концентрації кредитів пов'язаним особам та портфелем політично вмотивованих позик, наданих у попередні періоди.

А ще — нестандартним кредитним циклом, коли динаміка позик не відповідала динаміці появи непрацюючих кредитів, оскільки останні вчасно не визнавалися банками, та халатним підходом до оцінки кредитних ризиків задля мінімізації участі власників банків у підтриманні належної капіталізації установ.

Обидва епізоди характеризуються фіксованим курсом та масштабним зовнішнім дисбалансом. В обох випадках режим фіксованого курсу та погіршення платіжного балансу додатково роздмухували проблему системної фінансової нестабільності.

Читайте також: Річ не лише в Путіні: причини й урок французьких заворушень для України

Вітчизняні особливості економіки та фінансового сектору змушують невідкладно реалізовувати регуляторні практики, адресовані системним макрофінансовим викликам. У світі на ці виклики реагує макропруденційна політика.

Активні дії із запровадження окремих макропруденційних інструментів НБУ розпочав лише у 2015 році, але саме зараз підхід до макропруденційного регулювання набуває системних рис завдяки затвердженню Нацбанком стратегії макропруденційного регулювання, яку було презентовано 3 грудня.

На які виклики допоможе відповісти макропруденційна політика НБУ? Серед них можна виділити високу чутливість фінансової стабільності до істотних змін обмінного курсу, виразні ефекти високого рівня доларизації активів та пасивів, істотну кореляцію між позитивними умовами торгівлі та потоками капіталу.

Причому підвищення сировинних цін супроводжується припливом короткострокового фінансового капіталу та відпливом реального.

Серед інших викликів — викривлення у банківській системі, зокрема, висока концентрація кредитів в окремих сегментах та повільний вихід банків з практики пов'язаного кредитування, асиметричне відновлення процесу кредитування в розрізі сегментів кредитного ринку та приховані шкідливі ефекти від сприйняття державного боргу як безпечного активу.

Важливим моментом стратегії, крім специфікації макропруденційних інструментів, є визнання важливості координації з мікропруденційною, монетарною політикою та політикою щодо регулювання потоків капіталу.

Читайте також: Инфляция в Венесуэле достигла 13000000%

Без такої координації важко уявити здатність будь-якого центрального банку ефективно виконувати завдання із забезпечення цінової та фінансової стабільності, а у випадку тонкої грані між ризиками платіжного балансу та ризиками фінансової стабільності, як в Україні, така координація є ключовою.

Варто сказати, що макропруденційна політика для центральних банків світу — це порівняно нова практика. Після глобальної фінансової кризи уявлення про інструментарій забезпечення макрофінансової стабільності, тобто стабільності на рівні всієї фінансової системи, а не її окремих учасників, істотно змінилися.

З'явилося розуміння, що для забезпечення стабільності всієї фінансової системи необхідно дивитися на неї як на єдине ціле. А отже, необхідна відповідна політика, яка б координувалася з більш зрілими монетарною та мікропруденційною політиками. Зокрема, значний вплив тут мали три фактори.

По-перше, цінова та фінансова стабільність перестали бути пререквізитом одна одної. Традиційно вважалося, що порушення фінансової стабільності призводить до прискорення інфляції, а висока інфляція є загрозою фінансовій стабільності.

Однак життя засвідчило інше: затяжний період низької та передбачуваної інфляції до кризи суттєво вплинув на нагромадження фінансових дисбалансів, а монетарні режими, зорієнтовані на дезінфляцію, виявилися вразливими до провокування фінансових дисбалансів в умовах тривалого та сильного інфляційного тиску.

По-друге, змінилася природа джерел, з яких формуються ризики для стабільності фінансової системи.

Якщо 10-15 років тому вважалося, що макроекономічні коливання спричиняються шоками на боці економічної політики або на боці реальної економіки, то події останнього десятиліття підтвердили, що фінансова система сама генерує шоки.

Читайте також: Как украсть миллиард. Откуда в государственных банках образовались 434,5 миллиарда проблемных кредитов

Найбільшою проблемою виявилася проциклічна поведінка фінансової системи.

Позитивні і негативні зміни в економіці підсилюються відповідною поведінкою фінансових посередників. Фінансова вразливість не відразу очевидна для регуляторів, оскільки фінансова система демонструє найкращі показники саме в момент накопичення ризиків.

Який інструмент економічної політики був адресований проблемі проциклічності фінансової системи? Раніше — лише монетарний: підвищення ставок. Але підвищення ставок часто провокувало підвищення вірогідності дефолтів поганих позичальників, більшою мірою вдаряло по боргових інструментах і майже не зачіпало агресивне роздування бульбашок на ринку активів.

Макропруденційні інструменти заповнили цю прогалину, перебираючи на себе відповідальність за корекцію фінансового циклу без активного задіяння процентних ставок.

По-третє, ефективний мікропруденційний нагляд та стабільність окремих фінансових установ не убезпечують фінансову систему в цілому від нагромадження ризиків, які потім перекидаються на усіх учасників ринку.

Конкуренція у фінансовому секторі часто здійснюється не за принципом зниження процентних ставок, а за принципом зниження стандартів оцінки якості позичальників. Аналогічно моральний ризик, часто дозований на рівні окремих фінансових компаній, може трансформуватися у негативну ринкову практику.

Саме тому мікропруденційне регулювання потребувало доповнення з боку макропруденційного підходу, адресованого системним ризикам та проциклічності фінансової системи.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram