Фотографія проросійських активістів, які підтримують протести "жовтих жилетів" у Франції – та ще й із величезним прапором донбаської псевдореспубліки стала нашим головним сакральним знанням про природу цих протестів і дозволила СБУ заявити про причетність до них російських спецслужб.

Втім, не маю найменших сумнівів у тому, що російські спецслужби та пропагандисти лізуть у будь-яку щілину, щоби тільки розхитати стабільність у ворожому демократичному світі. Але аж ніяк не тільки вони створюють проблеми Заходові. Головні власні проблеми Захід створює собі сам. І вважати, що за всіма кризами та протестами стоїть Путін – це значить уподібнюватися Путінові, впевненому, що за всіма Майданами і революціями стоїть Держдеп.

Читайте також: П'ять складників паризьких заворушень і п'ять порад для українців

Реформи французької економіки назріли й перезріли, країна неухильно наближається до межі, після якої в неї просто не залишиться грошей на "підтримку штанів" найменш забезпечених верств населення. Спроби президента-соціаліста Франсуа Олланда зберегти соціальну державу привели тільки до різкого погіршення ситуації і такого ж різкого падіння рейтингу Олланда й соціалістів у цілому. Але водночас більшість населення продовжує не довіряти французьким консерваторам із їхнім реалістичним поглядом на країну. Мер Бордо Ален Жюппе, якого вважали найвірогіднішим наступником Олланда, не переміг навіть на праймеріз власної партії – а його програма реформ дійсно могла оздоровити Францію. І після висунення соціалістами та консерваторами абсолютно непрохідних і невиразних кандидатів більшості французів залишилося хіба що голосувати за Марін Ле Пен, яка традиційно обіцяє співвітчизникам те, чого не буде ніколи.

На цьому й зіграв центрист Макрон, який запропонував себе в ролі альтернативи і правим, і лівим – а найголовніше, в як альтернативу Ле Пен. Але ось тільки у Франції з часів Великої французької революції немає ніяких центристів. А є люди, які розуміють, що країна живе невідповідно до своїх достатків, і люди, які хочуть жити невідповідно до своїх достатків все краще і краще – не зрозуміло тільки як.

Макрон маневрує між правими й лівими, не маючи реальної підтримки ані від тих, ані від інших. Але щоразу, коли він тільки наближається до реальних реформ хворої французької економіки, люди виходять на вулиці у спробах запобігти будь-яким змінам – і в них виходить. "Жовті жилети" – це лише кульмінація протестів. Весь час правління Макрона проходить у низці страйків – їхні учасники, службовці державних підприємств, намагаються змусити владу зберегти статус-кво, навіть усупереч очевидній відсутності коштів. Життя у країні з напівпаралізованими залізницями, постійна залежність життя звичайної людини від примх профспілкових активістів держкорпорацій – це вже норма. Але більшість французів – навіть ті, хто розуміє неминучість реформ – у дитячому захваті від цих проявів суспільної солідарності.

Читайте також: Вони мають нас за недоумків: метод африканського спаму в українській політиці

Тим паче, що якщо сама підтримка президента-центриста в багатьох людей зводалося не до підтримки його програми дій, а просто до того, що він – не Ле Пен, так про який справжній кредит довіри може йти мова? (До речі, та ж доля чекає будь-якого президента України, якого буде обрано 2019 року).

Але якщо французи, які не можуть зрозуміти, в якому глухому куті опинилася їхня країна, борються зі спробами власної влади вилікувати Францію, чи варто дорікати в тому, що відбувається тільки Путінові? І чи сильно французи відрізняються від українців, більшість яких так досі й не зрозуміла, що ми тим паче живемо невідповідно до своїх достатків, і соціальної держави тут не буде вже ніколи – що б не обіцяли українським виборцям місцеві політики.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram