"Російська православна церква – спершу російська, потім вже православна, і в третю чергу – церква". Так неодноразово казав Московський патріарх Кирил.

Треба віддати йому належне – дуже часто говорить те, про що думає. Його слова – точна формула цезарепапізму і залежного статусу церкви від держави.

Судячи з того, що пишуть багато українців в соцмережах про нову церкву і томос, вони з Кирилом згодні абсолютно, тільки з поправкою на "українська".

Зараз, коли ейфорія вчорашнього дня пішла на спад, і ми вже прокинулися з розумінням думки про те, що автокефалія – ​​це факт, важливо йти далі, і замислюватися про те, яка церква нам потрібна.

Читайте також: Лжепочему лжесоздание лжеединой лжеукраинской лжецеркви лжелегитимно есмь

Якою вона має бути?

Це повинна бути незалежна від держави, пов’язана з народними масами церква, з сильною владою громад і священиків в цих громадах, з нормальною комунікацією чорного і білого духовенства?

Або ж це повинна бути квазі-державна контрольована силовиками бюрократична структура, з переважною владою архиерейства і відсутністю голосу у білого духовенства?

Це важливий момент, тому що він багато в чому може визначити шляхи розвитку України. Важливо розуміти – сам факт томосу не означає ще відходу від "русского мира".

Треба пам’ятати: Росію можна побудувати і без Росії.

В коментарях обізнані з історією люди мені заперечать. Скажуть, мовляв, Росія не першоджерело – адже всюди православ’я, починаючи з Візантії, існувало тільки в такому форматі.

Але ні.

Читайте також: Черговий доказ того, що насправді УПЦ МП – не церква

Приклад Київської митрополії показує, що церква може бути відносно самостійним і незалежним від бюрократизму гравцем в будь-яких державних умовах, навіть в умовах Синодальної РПЦ XIX століття, в якій київська митрополія виділялася серед інших. Недарма сюди намагалися потрапити на служіння митрополити Петербурзькі та Московські, хоча Київ у порівнянні з цими осередками Російської імперії був більш провінційним.

Ну а про самостійність та самобутність української церкви в часи Петра Могили та Іоакинія Галятовського годі й казати.

Це добра українська традиція, яку варто підтримувати. І з боку як українського суспільства, і з боку влади. І це був би правильний крок. Хоча це – важка робота, вона принесе плоди у вигляді гармонійної взаємодії церкви і суспільства, її зрілості і високої до неї довіри.

А другу РПЦ створити неважко. Але навіщо, якщо 1. вона у нас по суті і так є у вигляді УПЦ МП 2. для чого тоді було тікати від "русского мира"? 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram