Соціологи фіксують готовність українців на рівні 52 % голосувати за жінок. Лише для 2-3 % із опитуваних стать кандидата чи кандидатки має значення. Хороші показники. Які, на жаль, не мають нічого спільного із реальністю.

Днями Світовим економічним форумом було оприлюднено індекс гендерної рівності. Для нас він є трохи втішним. Порівняно з 2016 роком ми піднялися на чотири пункти – і тепер посідаємо 65-е місце в рейтингу серед 149 країн.

Найкраща ситуація з рівністю статей у нас у сфері освіти – 26-е місце у світі. Найгірше – із рівністю в політиці, тут ми на 105-й сходинці.

Опитування нас заколисують, демонструючи готовність голосувати за жінок. Водночас дійсність свідчить про те, що доступ до влади жінки отримують лише тоді, коли йдеться про скромні посади. Гроші, влада, вплив – це все місця для чоловіків.

Давайте подивимося на факти.

Читайте також: Инаугурация с привкусом скандала: Грузия вошла в новую политическую реальность

Із 423 народних депутатів зараз у Верховній Раді всього 53 жінки. Хоча за більшістю формальних показників, жінка-парламентар працює продуктивніше, аніж чоловік-парламентар – у середньому жінка подає на чотири проекти закону більше; частка активних голосувань («за», «проти», «утримався») у жінок депутатів у середньому на 5 % більша, ніж у чоловіків; середня депутатка пропустила з невідомих причин на вісім засідань менше, ніж її колега-чоловік.

Така ж печальна ситуація й в Кабінеті міністрів. На 25 міністрів у нас припадає лише п’ять жінок – віце-прем’єрка-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, міністерка освіти Лілія Гриневич, виконуюча обов’язки міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, міністерка фінансів і торгівлі Оксана Маркарова, міністерка у справах ветеранів Ірина Фріз. Дві останні призначені в останні місяці року.

Лише одна жінка в нас керує областю – голова Харківської обладміністрації Юлія Світлична.

Йдемо далі – у 22 обласних радах кількість жінок-депутатів склала 15 %, а в міських радах – 18.

До речі, найвищий рівень представництва жінок у Сумській облраді – майже 22 %, а найменший – в Одеській. Тут серед 84 депутатів тільки вісім жінок.

Далі представництво жінок зростає відповідно до рівня органу влади – чим нижчий рівень, тим більше жінок.

У містах районного значення було обрано 146 мерів, із них лише 14 жінок. А от вже з 394 голів селищних рад на виборах перемогли 76 жінок. Сільські ради очолили 2 256 жінок із 7 029 сільрад.

Як бачимо, тільки на рівні сільрад жінкам вдалося подолати 30-відсоткову виборчу квоту, яка прописана законодавчо.

Тому питання, чи зможуть жінки очолити великі міста як мерки, досить риторичне. І ось чому.

На рівні міст ситуацію контролюють фінансово-політичні групи, які вже давно децентралізовані й самодостатні. Не вони потребують лояльності центру, а, скоріше, навпаки. Ці групи мають у своєму розпорядженні гроші, зокрема бюджетні кошти; медіа з абсолютною відсутністю дотримання хоча б мінімальних професійних стандартів; групи впливу в органах влади на рівні депутатів і чиновників; власні служби безпеки; і, тренд останніх років, кишенькових «активістів», які в будь-який момент готові прийти на «захист персональної демократії».

У розумінні цих груп, жінка відіграє роль обслуговуючого персоналу й може згодитися лише для непублічної, часто досить складної роботи. Тієї, яка забезпечує функціонування чоловіків при владі.

Подивіться, наприклад, на склад будь-якого муніципалітету міста обласного значення, міста-мільйонника. Там ви побачите загальноукраїнські тренди – департаменти культури, освіти, документообігу, фінансів, соціального захисту, буває медицини очолюють жінки, усе інше – чоловіки. Така ж ситуація серед членів виконкому й серед заступників міського голови. Чорна та складна робота – виключно для жінок. Ну й завжди можна тицьнути пальцем: чого ви, он у нас жінок повно при владі!

Але повернімося до відповіді на запитання: чи зможе жінка в найближчому майбутньому очолити велике місто?

У 2020 році в Україні відбудуться місцеві вибори. Підготовка до них йде вже. Щоправда, вона не закінчується ніколи, оскільки чинна влада ніколи не забуває про це нагадати потенційному електорату. І зрозуміло, що переваги завжди мають ті, хто вже при владі.

Чому жінки не балотуються? Чому не стають кандидатками на посади міських голів? Чому політична конкуренція практично не бере до уваги жінок-кандидаток? Чому чоловіки-керівники досить показово знецінюють політичну діяльність жінок-політикинь?

Читайте також: "Глобальный откат в сторону авторитаризма". Как разрушается послевоенный мировой порядок

Красномовним прикладом нівелювання зусиль депутаток та їхнім приниженням є практично кожне засідання Одеської міської ради, коли чинний мер Труханов опускається до образливих висловів на адресу Ольги Квасницької, Анни Позднякової та Лілії Леонідової, представниць фракцій «Самопомічі» та «БПП» у місцевій раді. Відомо, що саме ці депутатки послідовно та відповідально відстоюють інтереси територіальної громади перед будівельними компаніями, афілійованими з нинішнім одеським мером, виступають проти тотального виділення, часто з порушеннями, міських земель під забудову цим же компаніям, пишуть запити з приводу «дерибану» майна одеської громади.

PR-машина міського голови Труханова працює на знищення авторитету саме цих активних депутаток, політикинь, які мають високу спроможність працювати фахово, гарну репутацію та підтримку серед своїх виборців, І, звісно, кожна з них може створити реальну конкуренцію на прийдешніх місцевих виборах. Ту конкуренцію, якої боїться Труханов, як чорт ладану.

А в чому ж перевага міст, якими керують жінки?

У світі існує індекс прозорості міст, який має 76 індикаторів. Вони досить різноманітні – від рівня місцевого планування й до місцевих тарифів і податків, від відносин із місцевими жителями й до публічних закупівель, від земельного користування й до публічних звітів влади. Прозорість визначається як оприлюднення усіх актів влади для надання громадянському суспільству відповідної інформації в повному та доступному вигляді.

Питання прозорості – це не звіт один раз на рік мера перед сумнівними «активістами», що пройшли «кастинг» посіпак від влади. Один раз на рік – то ознака дуже погано демократії.

Дослідники, які фахово працюють із темою прозорості міст, стверджують, що міста з жінками-мерами прозоріші, ніж із чоловіками.

Урбаніст із Португалії Нуно Феррейра да Круз проаналізував ситуацію в Португалії. У цій країні жінки-мери становлять 20 %. І ці муніципалітети набагато прозоріші, ніж із чоловіками-мерами. Чому такі результати? Жінки набагато кращі комунікатори, схильні та люблять слухати і працювати з громадою, дослухаються до побажань людей, краще формують свої команди, які допомагають приймати збалансовані рішення, не покладаються самовпевнено лише на себе.

Так чому жінки не балотуються? Аналізуючи наші справи, можу виділити кілька складових. Вони мають і об’єктивні, і суб’єктивні чинники.

Відсутність традицій. У нас немає успішних кейсів, прикладів перемог жінок на виборах мерів великих міст. Звідси в уяві і виборців, і потенційних кандидаток існує певний стереотип, що жінка-кандидатка – це несерйозно та навряд чи можливо;

Несприйняття соціумом. У суспільстві й досі культивується точка зору, що керування містом – це не жіноча справа, що лише чоловіки можуть справитися з такою складною роботою. Не дивлячись на те, що чоловіки, котрих обирають, часто мають гіршу освіту, аніж їхні секретарки;

Тотальне чоловіче домінування в політиці. Свій підтягує свого за ознаками статі та спільних інтересів, навіть якщо ці інтереси стосуються спільної звички ходити в сауни, щоб «порєшать вопроси». Залишаючи при цьому жінкам місце обслуговуючого персоналу – від помічниць до прес-секретарок, які забезпечують і побутове, і розумове функціонування чоловіка-керівника;

Відсутність підтримки жінок іншими жінками. Це дуже важлива і дражлива тема, яку ми не любимо піднімати. Але ми знаємо, що найбільше гноблять жінок-політикинь інші жінки. Немає сенсу розбиратися в природі такого гноблення. Можливо, це заздрість. Можливо, щось інше. Відомо, що демографічна картина фіксує більшу кількість жінок у структурі і мешканців країни, і виборців. Звісно, підтримувати лише за ознакою статі, не комільфо. Але і гнобити лише за ознакою статі – ще більше не комільфо;

Знецінювання самими жінками-потенційними кандидатками самих себе і власної спроможності. На це дуже впливають перші чотири пункти. Навіть добре освічені і сміливі жінки не завжди можуть позбавитися існуючих стереотипів, і піддаються впливу вже сформованих архетипів у політиці – маскулінність, жорсткість, так звана чоловіча поведінка, відсутність сантиментів, емоційності і так далі. Жінка підсвідомо починає приміряти на себе ці образи й розуміє, що вона інша. І розцінює це як програш ще на старті;

Читайте також: Новый мировой порядок. Миграционный кризис нанес сильнейший удар по глобализации

Відсутність підтримки. Насамперед, серед найближчого кола – родина, сім’я, друзі й подруги, соратники й соратниці. Частина близьких людей справді переживає, розуміючи м’ясорубку, у якій може опинитися рідна людина. Частина просто не хоче мати зайвого клопоту. Ще частина перебуває в тому ж самому полоні стереотипів, що й суспільство, вважаючи керування містом, – «не жіночою справою»;

Відсутність ресурсів. Участь у політиці вимагає певних фінансових, медійних, людських ресурсів. Я не знаю, наприклад, в Одесі жодного медіа, власницями яких були б жінки з бізнесу чи місцевої політики. Особливо, якщо йдеться про телевізійні канали, яких в Одесі десятки. І тут не про підставних власниць, на яких записані активи лише тому, щоб не світити справжніх власників-чоловіків. Така ж ситуація і з національними медіа;

Страх. Банальний страх поразки, який часто паралізує і бажання, і волю. Страшно брати участь у виборах на міського голову / міську головиху, тому що конкуренція може бути не просто жорстка, а й жорстока. Страшно отримати нищівну поразку. Страшно стати посміховиськом, коли опоненти можуть вдатися до чорного PR та інших брудних технологій. Страшно підставляти під удар близьких і родину. Страшно за фізичну безпеку в ситуації, якщо станеш однією з лідерок перегонів.

То що із цього всього виходить? Виходить те, що ми маємо почати змінювати ландшафт української політики, зокрема й на місцевому рівні. Маємо підтримувати активних жінок і сприяти їхньому залученню в політику. Поширювати успішні приклади одна про одну. Ділитися знаннями й досвідом.

Країни й міста, де жінки дотичні до прийняття важливих рішень, скоріше перетворюються на ті, які комфортні для життя усіх.

Я готова голосувати за жінку-мера. І дуже сподіваюся, що встигну дожити до виборів в Одесі, де кандидаткою буде жінка-політикиня. Розумна, ділова, справедлива, не вбудована в корупційні схеми, та, для котрої місто стане не годівницею, а місією.

Я готова за таку голосувати. А ви?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram