Курахове – невеличке містечко неподалік від Донецька та за 18 кілометрів від Мар'їнки – останнього форпосту українського Донбасу на заході області.

Навряд чи хтось чув про це місто до війни. У межах області Курахове з 20 тис. населення було відоме завдяки електростанції, відкритому великому басейну, який зараз не працює, та водосховищу, де до 2014 року любили бюджетно відпочивати мешканці області.

Якщо рухатися до Донецька, то Курахове останнє місто, якого війна позірно ледь торкнулася. Тут немає масштабних руйнувань, а місцеві не ховалися тижнями у підвалах. Навіть здається, що за останні три роки місто змінилося на краще: полагодили дороги, тротуари, утеплили двоповерхівки у центрі і школи, упорядкували міський парк та центральну площу. З невеличкої автостанції можна поїхати до Києва, Одеси, Запоріжжя, Харкова і навіть Москви. Раніше звідси їздили лише з Донецька.

"Портове місто" – так іноді жартують місцеві. Але війна тут відчувається не тільки через велику кількість військових на вулицях. Вечірня тиша тривожна, бо місцеві часто вночі чують вибухи з боку Мар'їнки.

"Як ти їздиш до райцентру на роботу, там же стріляють, не страшно тобі?" – питає в мене майже щодня старенька сусідка Ольга.

Читайте також: О том, что с приходит в промышленном и процветающем регионе Украины "русского мира"

"Ні, вже звикла", – відповідаю їй. Вона знає, що у Мар'їнці є люди, які не покидали місто навіть під час потужних обстрілів, але не розуміє, як можна жити на війні чи їздити туди на роботу.

"18 кілометрів – це далеко чи близько?" – питає в мене син. Не знаю, часом здається, що дуже далеко, бо іноді місцеві війну майже не відчувають. Як у дитинстві заплющують очі, мовляв, ми нічого не бачимо, а отже і нічого немає.

Перечекати війну

Людей у Кураховому за останні роки побільшало, бо сюди тікали від війни у 2014 - 2015 роках мешканці Мар'їнки, Донецька та Красногорівки, сподіваючись, що через тиждень або місяць, коли все скінчиться, швиденько, за 20-40 хвилин маршруткою повернуться додому.

Дехто втомився чекати та, не витримавши кочового життя, поїхав назад, хтось залишився. 36-річний донеччанин Сашко живе у Кураховому півтора року. Він став вимушеним переселенцем ще у 2014 році, коли з трьома валізами стрибнув практично в останній потяг, який йшов із Донецька, та приїхав у Київську область, куди за місяць до того виїхало невеличке підприємство з обробки металевих виробів, на якому молодий чоловік працював до війни. Минулого року він переїхав до Курахового:

"У цьому містечку у мене багато друзів і близьких, часто приїздив до них у гості до війни. Тобто я їхав не на пусте місце, до того ж повертатися у Донецьк не хочу, але там залишився мій батько і тут я ніби трішки ближче до нього. Незважаючи на те, що йому вже 74 роки, він приїздить до мене, ми навряд чи могли б так часто бачитися, якби я залишився у Білій Церкві".

Сам він приїздив до батька у Донецьк за останніх чотири роки лише один раз, каже, що йому там не сподобалось. У Кураховому він винаймає невеличкий двокімнатний будинок за 500 гривень на місяць. Має педагогічну освіту, працював у Селидівській виправній колонії № 82 у селищі Гостре, неподалік від Курахового, та отримував, по місцевим міркам, не таку вже й маленьку зарплату - 6000 гривень.

"У Київській області на заводі два роки тому я отримував 6000 - 8000 гривень, винаймав двокімнатну квартиру з усіма вигодами за 2000 гривень. Тут все складніше. Крім оренди житла та оплати комунальних послуг, треба купити вугілля та дрова. Також витрачаю гроші на ремонт будинку", - ділиться хлопець.

Нещодавно Сашко звільнився з роботи та влаштувався консультантом у магазин будівельних матеріалів у Кураховому: "Зарплатню отримуватиму майже таку, але зекономлю на проїзді. До того ж розумію, що робота у пенітенціарній системі не зовсім моє".

На питання чому, неохоче відповідає: "Якщо вважаєте, що в цій сфері з 2014 року щось змінилось або вона стала гуманнішою до тих, хто відбуває покарання, то глибоко помиляєтесь".

"Сезонні туристи"

Через високий попит ціни на житло в Кураховому за останні роки підскочили. У прифронтових Мар'їнці та Красногорівці вже чотири роки немає газу, мешканці багатоповерхівок взимку орендують житло у Кураховому, а навесні повертаються додому.

Сюди ж на кілька днів приїжджають пенсіонери з окупованих територій, яких іноді тут називають "туристами", щоб оформити пенсію, зняти у банкоматі гроші, купити продукти.

Винаймати однокімнатну квартиру без шикарного ремонту, з мінімальними зручностями у радянському стилі – "бідненько, але чистенько" – не менше 280 –гривень за добу.

Курахове прокидається рано. Місцеві працюють на електростанції, електросталеплавильному заводі "Електросталь", на "Свято-Іллінському машинобудівному заводі" або у державних установах - школах, міській лікарні, дитячих садках та на місцевому ринку, де робота розпочинається о восьмій.Дехто їде вранці на шахту у сусідній Вугледар або до Мар'їнки, куди з Курахового потроху повертаються державні установи, або, як тут кажуть, "на зону" у селище Гостре.

До війни знайти роботу у місті було складно, зараз – ще складніше. До 2014 року місцеві їздили працювати на шахти та великі підприємства – завод побутової техніки NORD та кондитерську фабрику "Конті" у Донецьк. У Мар'їнці та Красногорівці вже кілька років не працюють молокозавод, шиноремонтний, вогнетривкий завод та харчосмакова фабрика. Тож люди їздять на промислові підприємства до Маріуполя, Дніпра, Запоріжжя, де працюють по вахтах - кілька тижнів на місяць. Містечку конче потрібні нові робочі міста, але інвестори сюди не поспішають.

Багато хто приїхав до Курахового влітку 2014 року на тиждень-два. Але так і залишився

Раненько приїжджають і гості з окупованих територій, серед них і 70-річна Олена Дмитрівна (ім'я змінено). Пенсіонерка поспішає зайняти чергу до відділення Ощадбанку, де вона раз у три місяці проходить ідентифікацію, необхідну для нарахування пенсії та знімає готівку. Її син живе у Криму вже 15 років, а донька з чоловіком і маленькими дітьми поїхала на півострів до родичів у 2014 році і залишилась там.

Олена Дмитрівна не хоче виїжджати з Донецька, бо боїться лишати будинок у Кіровському районі. Каже, що покинути домівку надовго - все одно, що самому запросити грабіжників. До того ж її 75-річний чоловік дуже хворіє і менш за все хоче поневірятися по чужих квартирах. Зізнається, що за останній рік перетин контрольного пункту в'їзду - виїзду з боку підконтрольної території стала простішою, на відміну від так званої ДНР.

"З того боку іноді доводиться довго чекати, бо ретельно перевіряють не лише документи і валізи, а й телефони, переписують їхні imei", – додає вона. Пані Олена каже, що якби важко через хвору спину та серце не було приїздити, вона мусить це робити, щоб отримати 3400 гривень пенсії.

Неохоче зізнається, що в окупованому місті також щомісяця отримує грошову допомогу, десь – 1300 гривень. Але цього, за її словами, недостатньо, щоб купувати продукти та ліки. Місцеві вважають, що на окупованій території у найбільш вигідному становищі опинилися пенсіонери, які отримують, як тут кажуть, дві пенсії – "республіканську" та українську.

Про що говорять у чергах?

У великих чергах біля відділення банку вже давно не розмовляють про політику, лише порівнюють ціни на продукти у Донецьку з місцевими або з ностальгією згадують довоєнне життя.

"От ви пам'ятаєте як було до війни?" – звертається чоловік років 60 до тендітної жіночки без віку. Вона мовчить.

"А я пам'ятаю: сів у Донецьку на електричку Іловайськ – Красноармійськ (Покровськ. - Ред.), година двадцять – ти вже у Кураховому і відразу гайнув на річку. Яка ж тут рибалку була класна! Ну, труба, ну чадить перед носом, але ж природа, тиша, не те, що у великому місті. ... А тепер що? Три години в один бік", – говорить у порожнечу рибалка-любитель.

Зараз електрички не зупиняються на залізничній станції Роя у Кураховому. Пасажирські перевезення тут припинили ще у липні 2014 року, але станція працює як вантажна.

Читайте також: Фашик Донецкий: за предательство всегда нужно платить. Только карма деньгами не берет

Від місцевих приїжджі нічим не відрізняються, впізнати їх можна хіба що по великих валізах та звичці довго роздивлятися цінники – гості переводять гривні у рублі.

Люди поступово звикають до нових реалій життя в окупації. Після банку пенсіонери поспішають на місцевий ринок, який за останні роки значно розрісся, або у супермаркети. За спостереженнями, купують переважно ковбасу, сир, вершкове масло, м'ясо, цукерки, чай, каву.

Ближче до вечора і без того не галасливі парки і вулиці зовсім спорожніють

Метушня у Кураховому не припиняється до 14-15 годин, лише тоді потроху зникають черги в магазинах та біля банкоматів. У цей час донеччани поспішають на автобус, який за 30 гривень довезе їх до пункту пропуску за Мар'їнкою. Треба встигнути до 17:00 потрапити на контрольний пункт в'їзду – виїзду, бо саме до цього часу він працює взимку. Потім ще треба пройти аналогічний пункт пропуску по той бік та потрапити додому до комендантської години, яка діє на окупованій території.

У Кураховому, на відміну від Донецька, комендантської години немає, але вже після 20:00 на вулицях порожньо. До мистецтва мешканці долучаються переважно вдома перед телевізором або під час гастролей театрів з Дніпра, Маріуполя та святкових концертів на центральній площі.

У маленькому містечку нікуди піти, молодь іноді виривається у нічний клуб, люди старшого віку – у кафе. Але більшість проводить вечори вдома. Воєнний стан у житті міста нічого не змінив, у магазинах немає ажіотажу, сірники та сіль ніхто не змітає з полиць.

Іноді у місцевих вириваються злість та розпач, але найчастіше - наче дим з великої труби, яка нависає над містом, людей огортає апатія та сум за довоєнним життям.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram