Наші сусіди переживають сьогодні складний період у відносинах з Росією. Звісно, простір для маневру у офіційного Мінська не вражає розмірами, проте підтримка суверенітету Білорусі сьогодні виглядає для України стратегічним завданням.

Погіршення білорусько-російських взаємин не зуміла приховати зустріч Олександра Лукашенка з російськими журналістами та блогерами. Хоча президент Білорусі під час неї наголошував на непохитності суверенітету Білорусі, низка аналітиків міжнародних відносин зауважує: Москва взяла курс на приєднання Білорусі під соусом створення Союзної держави. Парадокс полягає у тому, що наприкінці 90-х років ХХ століття створення цього формату ініціював сам Олександр Лукашенко, розраховуючи очолити Союзну державу. Проте сьогодні його електоральні перспективи примарні, адже на посаду лідера Союзної держави націлився Володимир Путін.

Читайте також: Лукашенко запропонував не називати Росію братньою державою

Росія не вперше виставляє Білорусі рахунки у найменш підходящий для тієї момент, у такий спосіб отримуючи контроль над ласими шматками сусідської власності. Оскільки дві третини білоруської економіки перебувають у державній власності, проблеми на перший погляд видаються мінімальними. Для ілюстрації російського впливу нагадаю, що газотранспортна система Білорусі протягом тривалого часу називається «Газпром-Белтрансгаз» та контролюється російською енергетичною монополією. На черзі, як видається, білоруські НПЗ та виробництво калійних добрив.

Білорусь у категорії соціального часу перебуває у 2010-2013 роках, пережитих Україною, і усвідомлення цього факту має підштовхнути керівництво країни до більш активних дій. На території країни дуже активно працюють російські пропагандистські медіа, їх приборкання у короткий термін видається маловірогідним попри повноту влади, зосереджену в руках Лукашенка. Той сьогодні виглядає радше заручником багаторічної мантри про непохитність російсько-білоруської дружби, яку Кремль вправно використовує проти нього. І навіть цензурування російських ТБ-новин, яке здійснюється у Білорусі, навряд чи зарадить потужному гібридному тиску Кремля.

В Україні поширена думка про вірогідне російське військове вторгнення через територію Білрусі. Станом на сьогодні підрозділів армії РФ, спроможних зробити щось подібне, немає, навчання «Запад-2017» значною мірою носили характер психологічного тиску не лише на Україну, але і Польщу та країни Балтії. Втім, варто визнати, що справжній стан боєготовності білоруської армії та лояльності спецслужб не проходив випробування в умовах активної фази російської гібридної агресії.

Читайте також: Independent: Шаг вперед для Путина – стать президентом Белоруссии?

Україні не варто забувати про 1000 кілометрів спільного з Білоруссю кордону, перетворення якого на зону напруження навряд чи відповідає стратегічним інтересам нашої держави. Наголошу, що викрадення у серпні 2017 року у Гомелі громадянина України Павла Гриба російськими спецслужбами з подальшим «судом» над ним у Краснодарі мало на меті погіршення відносин між Києвом та Мінськом. На жаль, українські політики, на відміну від експертів, не балують сусідню державу своєю увагою, хоча налагодження двосторонніх відносин у різних сферах є нині найдієвішою допомогою Білорусі у протистоянні гібридній агресії з боку Кремля.

Поза сумнівом, Україні необхідно уникати менторських ноток у діалозі з Білоруссю, проте доцільно зробити ставку на обопільне інформування населення наших країн про ситуацію в них, уникаючи «крижинок» російської пропаганди. Білорусь залишається гібридним союзником України попри її перебування у складі ОДКБ та ЄврАзЕС, а двосторонні відносини мають потенціал розвитку.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram