Божевілля – це, мабуть, наша головна стихія. Наша теологія. Мабуть, його треба вписати в нашу Конституцію. "Керівним принципом цього народу, його логічною основою, його стратегічним баченням є божевілля".

Читайте також: Україна як пустеля: звільнитися від орієнталістського міфу

Вже саме слово "боже-вілля" для нас має богословський присмак. Ми віримо в те, що crazy people успадкують царство небесне. Що радше верблюд пролізе крізь голкове вушко, ніж ми будемо спокійними q раціональними.

Вічні ups and downs між "зрадами" й "перемогами", чорним і білим, смертю та воскресінням. Тільки гори та провалля, жодних рівнин і середини.

Читайте також: Буддизм по-українськи: наша правічна культура споглядання

Чи добре це? Ох, не певен. Божевільні наші майдани й божевільні наші факапи. От тільки ми явно це божевілля переоцінюємо. Переоцінюємо його життєдайну благодать. Бо, крім гір і ярів, у нас є степ. Емоційна рівнина.

Козак Мамай. Можливо, це особливий український буддизм: зберігати спокій посеред тотального божевілля.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram