От часто чую, що українцям властиве щось від буддизму, певна культура споглядання. От українець, він народжується з тим, аби дивитись, як зерно падає в землю, як випинається паросток, як ідуть мимо поля дов*ойопи, як падає зірка, як свистить коса, як бігають дівчата без отих усяких корсетів. І жінки такі – всю жизнь у спогляданні. Типу і живуть усі, є певна культура боріння і відстоювання, але й оце – стати в гарячий полудень, спертися на тинок і споглядать, куди воно ото котиться оте жовте коло.

Ми от ніби вже такі здебільше урбанізовані, космополітизовані – всі такі біжать бігом, бо не успієш, а отак добіг до зупинки тролейбуса і став, і споглядаєш, тіки й того що "ом-м-м-м-м" не гудеш.

Хоча від "ом-м-м-м" у нас лишився відкритий рот у поглибленому спогляданні. Наш прадід було отак як стане споглядать, так там синиці гнізда могли вить.

Колись, як уперше я почула про "праіндоєвропейську групу мов" до якої наче належить і наша пісенна переспівана, то зробила оте наше україньске "ом-м-м-м" і потім сказала сакральне праіндоєвропейське "та таке". А воно й справді, послухайте пісні, оті наші старезні, де отак співають було баби про "посіяла огірочки", а таке враження, що мантру читають, і скоро дух якогось дідка крепкого викличуть.

Або от кум у мене "на курорті", там таке пекло і горіння, а він отак викладе фоточку в дзені, вже десь на півшляху до нірвани, сакральна цигарочка, димок між пишними вусами в'ється, кава в чашечці парує, ружбайка на фоні завершує образ отакого заглиблення і самоспоглядання.

Нам навіть далеко ходить не треба – в нас є свій Будда, тіки й того шо не пузатий і трохи гарячіший характером – Козак Мамай. Ну от скажіть же, в ньому ж уся багатовічна філософія буддизму, сів отак під деревом, люлькою пихнув, коник вороненький стомлено похропує, пасучись, він отак струни – бринь! і споглядає... межу між вічним і теперішнім. Головне, щоб ніхто не зламав цю крихку ноту споглядання, бо тоді як схопиться, як вихопить шаблюку, як скоче на вороного – то й пиз*ець усім. А потім сяде знов, люлька, бандура, оселедець за вухо закрутить і задивиться, як то блимає сонечко на шляху у вічність.

Через те от у них буддизм, а в нас це – мамаїзм, коли любиш усе живе, але б'єш клятих ворогів і можна їсти м'ясо.

Оце отак п'ю каву на залитому сонцем балконі, тиша... розсада на помідори зеленіє, сусід по телефону балака, каже: "Та да, нє єдь, брат, у нас здєсь бандеравци, та піз*єц вапще, ага, жрать нєчєво. Ага, ну всьо, пака." А тоді отак в сторону: "Ну всьо, ма, все нормально, не приїде, пішов я в магазін".

А он прийшов хороший чоловік – сміття сортує, папір окремо, пластик окремо, скло окремо, черевики майже нові на себе – з одного боку наче й алкоголік, а з іншого – планету спаса людина.

Взув черевики, сів на бордюр, закурив, сплюнув за тиночок (не собі ж під ноги), махнув рукою і пішов туди, де сьогодні дзен продають.