MENU

Важлива проблема української ідентичності: любимо країну, але ненавидим державу

1227 12

Років двадцять тому мій товариш якось сказав: "Я до нестями люблю цю країну, але люто ненавиджу цю державу".

Сказав він це з гіркотою та й від душі, без пафосу, як констатацію факту, після чергового прояву ворожості державних інституцій до простої людини.

Дивовижно простим чином мій товариш висвітлив проблему української ідентичності, яка не реалізована в державницькому устрої. Ми українці, любимо свою землю, свій нарід, ми до нестями патріоти, але не держави, а чогось іншого і значно більшого – країни. Країна для нас є тим милим серцю простором ідентичності, за який ми ладні віддати найцінніше, що є в людини, – своє життя.

В нашій свідомості стало існують два окремі уявлення про організацію життя. Країна уособлює в собі усі глибинні моральні цінності, уявлення про буття і принципи організації співжиття. Країна органічно вписується в нашу свідомість. Там з легкістю живуть за одними правилами буття різні за національністю і вірою люди, яких об’єднує любов до цієї землі, а відповідно до її моральних цінностей. 

Читайте також: Українські території чекає трансформація. В цьому вже немає сумнівів

Держава для нас – нав’язана зовні форма буття, яку ми допоки не можемо побороти і тому сприймаємо її панування із терпінням. Коли несила терпіти приниження від держави, тікаємо у інші світи або влаштовуємо декларативні прояви незгоди із діями поневолювача.

Держава для нас не стала країною, бо протягом сторіч влаштовувалась штучно, не враховуючи нашої волі, наших прагнень та уявлень про світ та порядок. Ще більше гірко від того, що остання держава прийняла форму та риси, які притаманні нашій країні. Зловживаючи імітацією національних рис, система людожерів зухвало знищує та знецінює назви сакральних за змістом речей. Підміняючи недолугою та примітивною формою глибоку сутність національно-культурних цінностей, невігласи та негідники намагаються знищити духовне єднання людей, які сотнями років живуть на одній землі. 

Шалена невідповідність суті та зухвалий формалізм у підході до життєво важливих речей проявляється з найвищого рівня державних діячів (які уособлюють себе з державою) до самих останніх представників держави – її чиновників (від суддів до "двірників"). 

Наприклад, ми потребуємо національно-політичної ідентичності, а нам імітують важливість мови. При цьому імітують знання тієї мови та її вживання в побуті. 

Ми благаємо про застосування моральних цінностей в законах співжиття, а нам під прикриттям Томосу розказують про віру. При цьому, отримуючи таку важливу єдину церкву, не вважаємо за необхідне прийняти хрещення та інші таїнства віри в цій церкві. Крім того, всі напевно забули, що ми є світською державою, де церква відділена від прийняття політичних рішень. І церков тих в нашій державі під сотню, адже в нашому світі крім православних, живуть люди з іншими віруваннями та атеїсти. 

А замість такої необхідної, реально боєздатної, сучасно озброєної та укомплектованої вмотивованими фахівцями, збройної сили – національного війська, пропагуємо необхідність любити та поважати "маленьку червону армію під національними стягами". Не буду згадувати про дороги, тарифи, інвестиційний клімат тощо…

Ну аж ніяк не вписується сучасна держава в простір нашого розуміння слова "країна". На тлі країни, держава виглядає жахливо неприродньо.

Вселяє радість лише одне, що штучні та неприродні утворення з плином часу яскраво проявляються у своїй невідповідності суті та припиняють своє існування. 

Україна=країна=держава обов’язково відбудеться у формі державного утворення, що буде відповідати світогляду і прагненням українського народу.

Читайте також: Посттравматичний синдром по-українськи

Об’єднання людей, які ми називаємо рухами та партіями, що поставлять за мету досягти стабільного добробуту на землях українських, обов’язково проявлять себе вже найближчим часом. На відміну від існуючих сьогодні партій одного прізвища, чи тупо об’єднань негідників, об’єднавчим фактором буде реально досяжна до втілення ідея щодо створення гідного життя у просторі справедливості.

Дуалізм українського сприйняття організації власного життя має бути подоланим за рахунок побудови суспільно-політичної формації (держави) наближеної до простору українського культурного світогляду (країни).

Не уживається в нашій свідомості оце розділення почуттів, що більше схоже на шизофренію (роздвоєння особистості). Воно штовхає нас усіх до створення інакшого простору для життя. Життя справжнього, реального, а не штучного, який нещиро імітований нездарами.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Олексій НОВОХАТСЬКИЙ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини