Його так страшно побили, що чоловік пролежав у комі, з півроку не розмовляв й тепер пересувається виключно у візочку.

Йому потрібно час від часу проліковуватися, тож він буває лежить у державній лікарні, де... варить собі хінкалі й борщ за допомогою звичайного кип'ятильника. Їсти й пити йому ніхто не носить. Нема кому.

Потім його виписують й він повертається на своє "робоче місце" – перетин Межигірської й Верхнього Валу на Подолі, де біля шкільного стадіону заробляє щонайбільше 50 грн. на день перепродажем канцелярії й прапорців України. Ночує він у "власному" (земля під ним не його) гаражі, викупленому за копійки у наркомана. На те, щоб винаймати бодай однокімнатну, не має грошей, бо отримує на руки у зв'язку з втратою працездатності лише 1 300 грн. на місяць.

Читайте також: Волонтер: Майдан был не зря – нужно просто задуматься и вспомнить как было

Ще до Майдану він потрапив у Київ з Південної України. Брався в столиці за різну роботу, починав торгувати кавою.

Як можна допомогти Євгену Валерійовичу Гаврилюку? Я маю на увазі дієві кроки, а не мильні бульбашки й прокльони на адресу різних органів влади.

1) Зробити собі передрук цієї інформації, аби мати можливість спокійно обміркувати у вільний час. Самому й разом з друзями.

2) У пана Євгена є свій рахунок та номер моб. телефону. Можна туди щось переслати. Можна прийти його провідати, переконатися, що не бреше. Журналістам – узяти інтерв'ю, відзняти сюжет тощо.

3) Було б непогано, аби ним на постійній основі опікувалася якась більш менш серйозна відповідна організація. Нині йому допомагають поодинокі волонтери і це вже добре, але треба щось серйозніше та системніше.

4) Житло. Я знаю, що мене читає багато священиків й чернечої братії, може по цій лінії можна буде знайти Євгенові свою обитель – духовну та фізичну.

5) Робота. Він каже що міг би сумлінно виконувати нескладну роботу – скажімо, диспетчером call-центру. Це краще з ним з'ясовувати. Якщо чесно, важко сказати що він може робити після всього, що сталося. Йому важко, дуже важко, одначе такого не може бути, щоб ця людина була нікому не потрібна. Й просто так згинула. 

6) Певно, йому потрібен опікун. Треба розібратися з цим.

Читайте також: Independent: Спустя пять лет украинцы спрашивают, стоила ли Революция Достоинства той цены, которая за нее заплачена

Увага:

1) У нього, здається, справді нікого немає. Виховувався в сиротинці.

2) Спілкується українською. Великий патріот.

3) Якщо Ви, боронь Боже, назвете його "інвалідом", далі він з Вами розмовляти не буде.

4) Про свою участь у Революції Гідності (відповідні підтверджуючі документи має, хоча є й такі, що кажуть ніби він не майданівець, а до майданівців "примазався") і про події того самого дня анітрохи не шкодує. Каже, що зараз вчинив би так само, пішов би на захист "своїх" з голими руками.

5) Дехто говорить, що з ним непросто спілкуватися. Навіть якщо й так, це не означає, що він не людина, не українець і що йому не потрібна наша допомога.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram