Багато років мрію про появу українського глянцю. Українською мовою, з командою професіоналів, у яких є смак і розуміння світових тенденцій.

Аби були статті, а не прихована реклама ін'єкцій ботоксу замість притомних текстів.

Щоб гострі на язик і розум письменниці та письменники писали там блискучі новели, як у Playboy свого часу, хорошу літературу.

Аби були адекватні матеріали про секс і стосунки, бо поки цю нішу заполонив неконтрольований стихійний інтернет, і це призведе до ще не одного неврозу. Бо статті ці в інтернеті клепають такі самі 20-річні копіпейстери, які не мають життєвого досвіду й відповідальності за написане. А люди ж вірять, а потім комплексують, життя собі псують і нерви.

Читайте також: Ми відмахуємося від однієї з головних проблем наших медіа – журналіст

Щоб випрацювалася термінологія – як називати всі ці речі з одягу й косметики українськими словами. Бо це їхня робота – вводити ці слова. Бо їх узагалі нема, й загублені у хмарах лінгвісти (за плечима захищені "наукові" роботи на кафедрі в театрі абсурду) – не вони мусять таке вигадувати. І зрештою, щоби було вже остаточно зрозуміло, як же правильно написати основний вид жіночих туфлів українською – бо й "лодочки" калічно, й "човники" – це зовсім не те.

Заздрю полякам у цій галузі – щоразу в кав'ярнях гортаю купу жіночих журналів польською, і вони чомусь не тупі. От не тупі жіночі журнали – й усе. Бо це міф, що треба робити тупий. Воно має бути популярним, але не ідіотським. А які в них статті – іронічні, соковиті, смачні, з цитатами назахват – я в наших подібне хіба в дев’яностих читала, коли ще можна було, і школа стара залишалася. (От ця скопіпейщена колонка – хіба вона взагалі варта, щоб її копіювати, нудненький блог насправді).

І не треба говорити про смерть паперової преси – адже навпаки, тепер це статус. І статус може існувати, просто в інших форматах, так, не на туалетному папері. І статус – це не наколоті діви з губами, товщими за талії, як у нас його розуміють.

Читайте також: Головний тренд нашої журналістики

Я взагалі не проти російської мови, це одна з моїх двох рідних мов. Але навіщо ще один відомий глянець видавати такою ж мовою, як є – рекламу продавати на нашому ринку, от і вся його мета. Ми так завжди будемо вторинними, й виникатимуть оці історії з копіпейстом, новою звичкою високоефективних людей. І не тільки на примітивному рівні – а це копіпейст ідей, що значно гірше.

Бо добрий журнал має створювати власний стиль, свою історію. Свій культ. Журнал без власного культу – такий собі журнал.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram