Про цю річницю згадуватимуть не так часто, як про інші ювілеї Майдану – а варто було б.

П'ять років тому президент Віктор Янукович підписав так звані "закони диктатури", ухвалення яких стало кульмінацією його безславного правління.

Ці закони, за які проголосували депутати із двох антиукраїнських організацій – "Партії регіонів" і Комуністичної партії України – із численними порушеннями парламентської процедури, не просто перетворювали Україну на огидний клон путінської Росії або лукашенківської Білорусі, вони навіть кидали виклик цим авторитарним режимам своєю репресивністю та дурістю. Статус іноземних агентів для громадських організацій, негайне блокування інтернет-сайтів, всевладдя СБУ, на чолі якого тоді перебувала нахабна кремлівська агентура ...

Читайте також: Зміни системи не досить: на перешкоді реформам – стіна власного "я"

"В Україні має створитися якщо не відразу Росія, так уже хоча б Білорусь. І будуть спокій, порядок і соціалістична законність у дії. Що до цього порядку доведеться прориватися через барикади Майдану – це владу, схоже, не сильно турбує: вона свій вибір уже зробила й навряд чи продовжуватиме говорити про європейську інтеграцію та інші обіцянки, які донедавна здавалися суттю зовнішньої політики України. Тому що вся ця європейська інтеграція виявилася набридливою, ризикованою та невигідною", – написав я 17 січня 2014 року.

Прихильники влади Януковича люблять говорити про "провокації Майдану", про те, що не було потреби боротися за повалення диктатора – а потрібно було просто дочекатися чергових президентських виборів і чесно його перемогти. Але мені цікаво, хто влаштував провокацію 17 січня – Майдан або Янукович? І про які такі чесні вибори можна було говорити після того, як "закони диктатури" набули чинності? Якби Майдан змирився, Янукович міг би забезпечити собі та своїм спільникам владу на довгі десятиліття.

Читайте також: Білоруський приклад того, що могло би бути з Україною, якби Янукович лишився при владі

І через якийсь час ми, як сьогодні нещасні білоруси, могли б обговорювати тільки одне: чи приєднає нас Кремль до своїх жебрацьких володінь областями або дозволить існувати як сателітові? Жодного іншого порядку денного у України і її народу просто не було б. Як немає іншого порядку денного у білорусів. І як немає іншого порядку денного в росіян, які вже не перший рік живуть за законами диктатури та продовжують із невідомих причин сподіватися на можливість змін. Але за умов диктатури зміни забезпечують або волею диктатора – а диктатори бояться змін – або поваленням диктатора, на яке аж ніяк не кожен народ виявляється здатним.

Просто українці виявилися вільним народом в оточенні народів, що готові змиритися зі злом і стати його здобиччю. Ми повинні завжди про це пам'ятати, ми повинні пам'ятати, в якій країні ми б усі жили, якби Майдан змирився, а Янукович залишився при владі.

Зараз пішов би шостий рік нескінченної кримінальної диктатури.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram