Для відчуття гармонії світу потрібен протилежний позитиву досвід, і він входить в життя, не знімаючи брудних черевиків і пальта, розсідається на канапі і обіцяє побути днів десять, перетворюючи хату на вокзал. Досвід сікається в штори вітальні, перевертає баняки і натурально смердить. Ти мрієш, що цей тип нарешті звалить із всім своїм мотлохом, бо кожен фіг*вий досвід завжди закінчується. Такий в мене з досвідом досвід. 

У попередніх чаптерах я згадувала що ми принесли в садок два комплекти змінного одягу, смочок, памперси. Натомість, з садка повернулись в кінці тижня не з пустими руками. Ларингіт, отит і грип з температурою 40. Соціалізація з вірусами пройшла успішно. В першій годині ночі, коли сопіння з дитячої почало перекривати Нетфлікс, ми набрали швидку. "Про всяк випадок приїдьте" – порадив сонний голос. 

Читайте також: Не все так сказочно в Канаде: все дороги в ямах и очереди к врачу на полгода вперед

В Україні, за моєї пам'яті, "швидку" могла собі дозволити будь-яка бабка, в якої закінчився валідол, в Бельгії – це просто дуже дороге таксі, яке тебе довезе з точки А до точки Л. Лікарні. Із допомоги там водій і асистент з початою коробкою панадолу. Лікарі виїзджають на випадок аварій чи терактів, або замовник доведе, що вмре прям зараз, в хаті. 

Таксі швидше і дешевше. Але. Таксисти смалять в машинах приблизно як я 10 років тому, соромляться цієї своєї звички і намагаються маскувати запах. Щоразу коли я їду на вокзал, чи, наприклад, на пологи, вдихаю задушливий запах ванілі і бичків, і мрію зареєструватись на Убері. Щоразу обіцянки забуваю. Зло сверлю очима потилицю водія, але серце моє пом'якшується – такі нещасні в них профілі. Ще й палить, думаю я, а це – тривожний факт, значить, не дуже цінує своє тіло. Не цінує тіло, не цінує себе. Екзистенційні думки відволікають мене від того, що у дитини 40, вона важко дихає і ця ваніль точно не на користь. Ми підкочуєм до лікарні. 

В приймальні місцевої швидкої доросла людина може передивитись двогодинний фільм, прочитати кілька новел Чехова і навіть зіграти дві-три партії в преферанс. Тому тут сидять і парами і цілими сім'ями, беруть з собою бутерброди, як на пікнік. В кутку дрімає безхатько, у якого із видимих пошкоджень – розпорота куртка, звідкіля вилазить контрасно білий синтепон. Видно, що він просто прийшов на нічліг. Добросердні громадяни наскладали біля нього яблук і печива. 

Побачивши дитину на руках, чергова моментально бере айді карту, видруковує наклейки з штрихкодами, натискає на кнопку на столі, збоку відчиняються двері у залитий світлом коридор. 

Читайте також: "Скрізь компліменти і на околицях міста – абсолютна чистота". Про плюси та мінуси життя в Каліфорнії

Темношкірий лікар дочовгує в приймальню хвилин за 5. Він ще видимо спить. На автопілоті починає огляд. Мені здається, що якщо він підніме очі, то я побачу лише білки і почую хропіння. Але з кожним рухом стетоскопа, ескулап випрямляється, оживає і навіть починає видавати звуки: "Нічого страшного – каже – ларингіт, запалення гортані, голосові зв'язки підгребло, тому так страшно дихає". Медсестра готує розчин в нібулайзері. Це такий апарат, який розпилює рідину і дитина через маску дихає ліками. Ну як дихає – кричить і виривається. В результаті дихаємо ми і весело розписані стіни педіатрії. 

Наступного дня беремо цей апарат напрокат в аптеці і бавимось в лікарню самі. В Бельгії госпіталізація – крайній метод. Із ліків – ібупрофен і протизапальне з фізрозчином через маску. Два рази на день.

Перевіряємось у педіатрів. Температура сповзає повільно, день на 4-тий. Антибіотики – ще один крайній випадок. Без рецепта в аптеці можна купити панадол, гомеопатичні горошки і зубну пасту. Все серйозніше – з папером від лікаря, а вони цей папір видавати не спішать. 

Вдома на канапі розвалився фіговий досвід, і коли дитині вже стало легше, з'явився апетит і цікавість до музичних інструментів, я вже потирала руки в надії, що ось-ось він звалить. Але досвід уважно подивився на мене і спитав: "А давно, ти, чадо, хворіла на грип?". 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram