Кому цікаво, наскільки совєтська влада не довіряла галичанам – читайте далі. Лаврентій Берія (той самий) у червні 1953 року ініціював спеціальну постанову московського ЦК щодо Західної України. Бо чекістсько-військові методи не працювали. Населення й через вісім років після "перемоги" не хотіло ставати совєтськими людьми. І тоді "зачесалися" внизу й почали виправляти ситуацію.

Зі стенограми Львівського обкому Компартії:

– із 848 відповідальних працівників партійного апарату місцевих було тільки 50;

Читайте також: Шах і мат від прабабці: як совкову пропаганду про Галичину старий рецепт нанівець зводить

– із 117 секретарів міськкомів і райкомів області – шестеро;

– із 134 керівників підприємств у промисловості – 10;

– із 37 ректорів, директорів і їхніх заступників – один;

– із 275 завкафедрами вишів – 42;

– із 535 директорів шкіл – 132;

Читайте також: "Люди не зі страху": яким був радянський режим у "вегетаріанські" часи "застою"

– із 1732 викладачів вишів українською мовою викладали – 469 (у Львівському університеті ім. Франка – із 296 – лише 49);

– із 2100 працівників культури і мистецтва – 380;

– із 689 агітаторів на підприємствах області – 94;

– із 83 тис. комсомольців уродженців Галичини було 47 тис.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram