Напередодні традиційного Хрещенського занурення в крижану купіль наші політики зграєю поперлися на трибуни та в зомбоящики, аби відзвітувати про результати своєї діяльності.

Там все просто супер-пупер. Слухаєш їх, і мимоволі ловиш себе на думці, що раптом у тебе з’являється нестерпне бажання хоча б на мить опинитися в тій Україні, про яку говорять Гройсман, Рева, Клімкін, Парубій та інші Артури Герасімови. Хоча б на мить потрапити в ту саму Україну, яку вони бачать з вікон своїх "Гелендвагенів", "Бентлі" та "Мазератті", і про яку із захопленням розповідають киваючим гривами журналістам.

А потім просто виходиш на вулицю, заходиш до крамниці, ну там за "млеко-яйкі", чимчикуєш до банку, аби за платіжками розрахуватися, до аптеки, аби пігулку придбати, і знову замислюєшся. Або ти постійно не туди ходиш, або вони відверто тримають тебе за божевільного, сліпоглухого інваліда, який навмисно помічає лише недоліки. І так сумно іноді стає за власне невміння підтримати і розділити з ними задоволення від глобальних позитивних процесів, що навколо тебе відбуваються.

Читайте також: Що не так із новим порядком перевірки е-декларацій від НАЗК

До речі, дуже цікавий та символічний момент у роботі нашого парламенту був, коли спікер виступав на закритті чергової сесії. Телекамери навмисно концентрували увагу на його персоні, не показуючи сесійну залу. А знаєте, чому? А тому, що вона, зала – порожня. Від слова – майже.

Ось світлини, зроблені фотографами як раз під час промови Парубія. Хоча, за даними реєстрації в залі, саме в цей момент перебуває більше трьох сотень нардепів. Вони начебто і є, але одночасно їх як би і немає.

Щось схоже і зі змінами в країні. Вони, зміни, також начебто є – у звітах. А якщо починаєш ретельно придивлятися, неозброєним оком їх не розгледіти – принаймні ті, про які вони писали у своїх передвиборчих обіцянках.

Я серйозно – ну чого б не ввести таку практику, щоб Центрвиборчком приймав заяви від кандидатів до владного корита лише після того, як вони по пунктах відзвітують, як були виконані їхні ж попередні зобов’язання перед виборцем?

Саме це якраз і є найкоротшим шляхом до оновлення влади. Наприклад, кілька років тому майже всі, хто зараз при мандатах, обіцяли боротися з корупцією і забити скарбницю грішми, що будуть вилучені у олігархів.

Обіцяли всі, а за фактом, маємо наступне. Цитую:

"Протягом 2018 року за рішенням суду в корупціонерів конфіскували до бюджету 140 тис. гривень, що за курсом Національного банку на кінець року становить 5 тис доларів".

І це при цьому, що на початку того ж 2018-го, згідно з офіційними заявами, уряд планував і навіть обіцяв повернути в бюджет 4 млрд 700 млн гривень, конфіскованих у корупціонерів. Обіцяв…

Ну, може, так воно і є. Скоріш за все, ми в черговий раз не так все зрозуміли. Так само, як і обіцянки наочно продемонструвати, як треба керувати країною. Щось поки нічого новенького, принаймні я, ну от як не вдивлявся, а не розгледів.

Читайте також: 10 гривень за автівку Сироїд: як медіа торгують власною репутацією

Лише один заклик залишається незмінним – всім закрити пельки і мовчати, бо Путін нападе.

До речі, як там йдуть справи з виявленням та покаранням негідників, що намагалися реалізувати москальску провокацію "Шатун"? Пригадуєте, скільки галасу було? Де продовження? Де суди над гадами-провокаторами? Де гучні процеси, після яких жодних сумнівів стосовно причетності гидкої "руки Москви" ні в кого не повинно було б залишитися? Де все це?

Я вже мовчу про нескінченну гумку з судом над Яником, над Савченко, над іншими покидьками, докази чиїх злочинів були беззаперечними.

Також промовчу й про десятки судових процесів, що відбулися, і після яких вітчизняні, начебто затримані на гарячому, топ-корупціонери вийшли на волю майже з чистою совістю.

Подивимось. Чекати залишилося трохи.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram