Десять років назад були підписані довгострокові контракти на закупівлю та транзит російського газу між Нафтогазом та Газпромом.

Від часу підписання цих контрактів, при кожній зміні влади в Україні, їх коментували та нещадно критикували як самі можновладці, так і їх "незалежні" експерти, "економісти" та різні посадовці.

Не став винятком і нинішній керівник "Нафтогазу", який 17-18 січня 2019 року в черговий раз долучився до хули цих контрактів, видаючи створені (в тому числі і ним самим) міфи за нібито факти. Зокрема, мова про статтю в УП від 18 січня 2019 року "Мовою фактів: десять років з газовими угодами Тимошенко".

Нижче буде наведено основні "факти" від Коболєва до газових Угод Тимошенко (як він їх називає), застосування яких за його ж словами "виявилося дискримінаційним для "Нафтогазу". Але, враховуючи таку оцінку газових угод від Коболєва, цікаво було б почути також думку незалежних членів наглядової ради "Нафтогазу" щодо "кабальності" газових угод в порівнянні із "некабальністю" аналогічних за суттю угод в країнах, де праживають та набували досвіду і репутації самі незалежні члени наглядової ради "Нафтогазу", які наразі впровавджують кращі стандарти управління державною компанією.

Перед тим як перейти до суті "фактів Коболєва" доцільно задатися питанням – кому вигідно руйнування довгострокових газових угод – самому державному "Нафтогазу" чи третім особам, які після підписання цих угод були позбавлені можливості спекулювати на постачанні імпортованого газу в Україну.

Напевне, багато хто вже забув, хто і яким чином імпортував газ до 2009 року. І чому ж наразі 2незалежні експерти-інвестбанкіри", до яких не так давно належали і два нинішні керівники "Нафтогазу" так р’яно кричать про кабальність газових угод.

Відповідь на це запитання очевидна – хто імпортує газ в Україну для потреб промисловості, той отримує неабияку ренту, адже на сьогодні торгова націнка імпортера при реалізації газу для української промисловості чи не найбільша в світі.

Так, при ціні закупівлі імпортованого газу в Україну у грудні 2018 року (на вході в ГТС України) 9400 грн/1000м3 ($335) його реалізація для вітчизняних промислових підприємств (якщо орієнтуватися на ціни "Нафтогазу") складає 12180 грн/1000м3. Тобто торгова націнка досягає 2780 грн/1000м3 (або ж $100).

Враховуючи місячні обсяги імпорту близько 1 млрд.куб.м, чисті доходи імпортерів складають близько $100млн за один місяць. Є за що поборотися та є чим платити для “незалежних експертів-інвестбанкірів”, що ратують про кабальність газових угод для "Нафтогазу". Чи не так, топ-кумове з "Нафтогазу"?

Цікаво, чи існує в світі ще країна, яка закуповує значні обсяги імпортованого газу і в якій імпортери можуть мати таку націнку. Звісно ні, бо ж там діятиме конкуренція на ринку. Але не так в Україні, де "Нафтогаз" самоусунувся від конкуренції при постачанні газу для промисловості, даючи можливість імпортерам (яких же сам і контролює – через механізм перепродажу для них вільних транспортних потужностей для доставки газу в Україну) заробляти шалені кошти на перепродажі імпортованого газу для української промисловості за цінами, що перевищують ціни для європейських споживачів. Як з гордістю заявляє сам "Нафтогаз" у своєму річному звіті: "Ринкова частка Нафтогазу в постачанні газу промисловим споживачам зменшилася удвічі, з 9% у 2016 році до 5% у 2017 році".

Відповідь на запитання "Як дорого коштує самоусунення державної компанії від найбільш прибуткового сегменту ринку газу в Україні" можна напевне знайти в структурі $100 млн щомісячної маржі, яку у вигляді ренти знімають імпортери з української промисловості.

Але повернемось до "фактів Коболєва" щодо дискримінаційності "газових угод Тимошенко":

"Факт Коболєва" №1:

"У контракті, підписаному після переговорів Тимошенко та Путіна, сторони прописали правило "бери або плати", чим зобов'язали Україну з 2010 року купувати 52 млрд і більше куб м газу. При купівлі меншого обсягу Україна мусила щорічно оплачувати не менше 41,6 млрд куб м газу. Його реекспорт заборонили. Які мотиви спонукали представників України погодитися на такі умови, зрозуміти складно".

Отже, якщо керівнику “Нафтогазу” складно зрозуміти умови щодо обсягів закупівлі 52 млрд.куб.м природного газу, то йому напевне варто пояснити, що середньорічні обсяги закупівлі імпортованого газу до початку 2009 року складали понад 52 млрд.куб.м, зокрема:

- у 2008 році – 55 млрд.куб.м;

- у 2007 році – 54 млрд.куб.м;

- у 2006 році – 50 млрд.куб.м.

Про фактичні обсяги імпорту можна ознайомитись на сайті держстату.

Якщо до моменту укладення довгострокових угод з “Нафтогазом” середньорічні обсяги імпорту природного газу складали понад 50 млрд.куб.м, то який же тоді на думку пана Коболєва потрібно було б визначити обсяг закупівлі у довгостроковому контракті. Чи можливо пан Коболєв має досвід та уклав хоч один довгостроковий контракт на 11 років для Нафтогазу з видобувником-імпортером без визначення обсягів? Звісно ні.

Чи, можливо, у пана Коболєва та його бізнес-партнера Вітренка на початку 2009 року були застереження до обсягів закупівлі, коли вони щедро давали інтерв’ю для щотижневика ДТ. Теж ні.

Навпаки, пан Вітренко у цій статті стверджував, що максимальні обсяги імпорту газу складають 55 млрд.куб.м.

Не уклавши для "Нафтогазу" жодного довгострокового контракту та заявляючи (вже після того, як обсяги споживання природного газу промисловістю України зменшились втричі) про нібито завищені обсяги закупівлі у довгостроковому контракті від 2009 року, ці менеджери виступають у ролі відомих персонажей з народного фолькльору: "Якби я був такий розумний до, як моя Сара потім".

Щодо запевнення пана Коболєва про те, що Україна мусила щорічно оплачувати не менше 41,6 млрд куб м газу, то і тут йому слід було б нагадати або можливо і повідомити, якщо це для нього є новиною, що в умовах довгострокового контракту, який можна знайти на теренах українського інтернету, існує два понижуючі коефіцієнти до обсягів закупівлі - по 0,8 кожен. Таким чином мінімальний обсяг закупівлі за контрактом складав 33 млрд.куб м. Тобто на момент підписання довгострокового контракту в його умовах передбачалась можливість зменшення обсягів закупівлі майже на 20 млрд.куб.м. Чи міг хтось, на початку 2009 року прогнозувати, яких висот дна досягне українська економіка через десять років, в тому числі і завдяки ціновій політиці керівників "Нафтогазу". Але навіть при такому різкому падінні обсягів споживання умовами контракту передбачалось право "Нафтогазу" піднімати питання зміни умов імпорту газу, що до речі робилось, судячи із повідомлень самого "Нафтогазу" від 2012 року.

"Факт Коболєва" №2:

"Водночас, укладаючи контракт на транзит газу, сторони не описали принцип "качай або плати" настільки ж ретельно. У тексті можна прочитати, що "Газпром" щорічно транспортуватиме через ГТС України не менше 110 млрд куб м газу, проте згадок про санкції за невиконання таких зобов'язань в угоді нема".

Даний "факт Коболєва" як звинувачення на адресу Тимошенко взагалі виглядає комічно, адже саме завдяки умовам виписаним у цих "Угодах Тимошенко" Стокгольмський Арбітраж і виніс позитивне для "Нафтогазу" рішення. При чому виніс рішення на користь "Нафтогазу" як по умовах "бери або плати" при закупівлі газу, так і по умовах "качай або плати" при транзиті газу. Ще раз слід наголосити – позитивне рішення щодо обсягів імпорту та транзиту газу Арбітраж виніс на базі підписаних "Угод Тимошенко".

Питання в іншому – чому керівник "Нафтогазу" не виставляє претензій до попередніх керівників-виконавців контрактів, які повинні були, використовуючи всі можливості, виписані в "Угодах Тимошенко", забезпечити закупівлю оптимальних обсягів імпорту газу та максимальні обсяги транзиту газу, але не робили цього, а слідували тому ж принципу, що і Коболєв – заявляли про кабальність "Угод Тимошенко". Але ж саме Стокгольмський Арбітраж, прийнявши рішення на користь "Нафтогазу", довів, що ніякої кабальності "Угод Тимошенко2 не існувало. Натомість існувало та існує зараз бажання корупційної наживи, на заваді чому стоять довгострокові "Угоди Тимошенко".

"Факт Коболєва" № 3:

"Ще одним ключовим параметром контракту купівлі-продажу є формула розрахунку вартості газу та його базова ціна. За угодами 2009 року базову ціну заклали на рівні 450 дол – саме через цю цифру та застосований підхід до розрахунку контрактної ціни на її основі українці роками переплачували Росії за газ.

Цифру 450 дол уперше запропонував "Газпром" під час переговорів з "Нафтогазом" у 2008 році. Тоді її вирахували просто: від ціни газу на німецькому хабі відняли вартість транспортування газу до Німеччини”

Даний "факт Коболєва" є відвертою брехнею, бо ціна в розмірі $450 – це базова ціна на газ, яка дорівнювала фактичній ціні на російський газ у Європі перед підписанням "Угод Тимошенко" і ніякого відношення до ціни "хаб мінус вартість транспортування газу до Німеччини" не має. Якщо хтось захоче ознайомитись із динамікою цін на російський газ на кордоні з Німеччиною перед підписанням Газових угод, то це не так важко зробити. Адже згідно даних Міжнародного валютного фонду, станом на початок 2009 року така ціна складала саме близько $450/1000м3.

До речі, крім базової ціни на газ ($450/1000м3) у контрактній формулі також зафіксовано і базові еквівалентні значення нафтопродуктів – газойлю ($935,75/метротону) та мазуту – ($20,93/1метротону). При цьому визначення базових цін на альтернативні види палива (газойль, мазут) мають чітке посилання, а саме – середньоарифметичні ціни за період квітня-грудня 2008 року, що публікуються в "Platts Oilgram Price Report". Тому, коли хтось заявляє про те, що базова ціна на газ у формулі є зависокою, той заздалегідь оспорює і базові ціни на альтернативні види палива (газойль та мазут), що діяли на той час, що є повною нісенітнецею, адже базові ціни на газойль і мазут є фактичними цінами 2008 року та не можуть бути ні меншими, ні більшими.

Читайте також: Буде нова хвиля неплатежів. Про нюанси нових норм газу

Те ж саме стосується і базової ціни на газ ($450). Адже базові ціни на газ та альтернативні види палива залежать тільки від періоду укладення довгострокового контракту. Для прикладу, якби довгостроковий контракт укладався в січні 2019 року, то базова ціна на газ складала не більше $300/1000м3, бо вона така є по факту, відповідно і базові ціни на газойль і мазут були б на рівні опублікуованих цін в "Platts Oilgram Price Report" за попередні дев’ять місяців.

Щоб більш наглядно сформувати нікчемність заяв керівника "Нафтогазу" про зависоку ціну газу в "Угодах Тимошенко" – можна сказати простіше, – оспорювання базової ціни на газ ($450) – це те ж саме, що і оспорювати дату підписання газових угод – 19 січня 2009 року.

"Факт Коболєва" № 4 та № 5:

"З 2010 року українські споживачі отримали ціну на рівні, значно вищому за європейський. У підсумку Україна переплатила "Газпрому" за поставлений газ від 16,8 млрд дол до 28,8 млрд дол".

"У транзитному контракті тарифні ставки безпідставно занизили. За розрахунками "Нафтогазу", представленими в арбітражі, Україна недоотримала від "Газпрому" за транзит близько 17 млрд дол".

Даний "Факт Коболєва" – міф, що постійно нав’язується для українського суспільств. І якщо до рішення Стокгольмського арбітражу про це можна було хоч якось дискутувати, то після 22.12.2017 року, коли було проголошене остаточне рішення Арбітражу по газовому контракту, заявляти про те, що Україна переплатила "Газпрому" $16,8-$28,8 млрд – виставляти себе посміховиськом в очах міжнародної спільноти.

Справа в тому, що одним із головних предметів позову “Нафтогазу” до Газпрому було саме вимога повернути "Нафтогазу" надмірно сплачені суми у розмірі понад $14 млрд, оскільки компанія заявляла, що імпортні ціни на природний газ, який поставлявся у період 2010-2015 років були завищеними. Але Арбітраж не задовільнив дану вимогу "Нафтогазу".

Читайте також: Секрет собівартості видобутку українського газу за методологією "Нафтогазу"

Розповідати про те, що Україна переплатила Газпрому після рішення Арбітражу, який розглядав саме це питання – це ставити під сумнів саме рішення. І якщо "Нафтогаз" не оспорює рішення Арбітражу, то заявляти знову про те ж саме в пристойному суспільстві – моветон.

Те ж саме стосується і нібито заниження ставки транзиту та недоотримання від "Газпрому" за транзит близько $17 млрд. Адже "Нафтогаз" ініціював Арбітраж щодо транзиту газу з вимогою перегляду транзитного тарифу з ретроактивною дією, та вимогою компенсації за недопоставку обсягів транзиту газу. Грошова вимога "Нафтогазу" становила приблизно $12 млрд. Але Арбітраж наприкінці лютого 2018 року виніс рішення на користь "Нафтогазу" лише в частині недопоставок обсягів транзиту газу ($4,6 млрд.грн). Що ж стосується вимоги перегляду транзитного тарифу – Арбітраж не задовільнив таку вимогу "Нафтогазу". Тим не менш, керівник "Нафтогазу" в черговий раз виставляє себе посміховиськом та наводить "факти", що не мають нічого спільного з реальністю.

"Факт Коболєва" № 6:

"Варто окремо зупинитися на "знижках", які Росія пропонувала Україні замість ринкової ціни. Зокрема, мова про Харківські угоди, підписані Віктором Януковичем.

Згідно з ними, ціну російського газу для України зменшили на 100 дол. Платою за це стало продовження терміну базування російського Чорноморського флоту в українському Криму з 2017 року до 2042 року. Саме бази ЧФ Росії у 2014 році стали основою для розгортання окупаційних сил на півострові".

І що далі? А далі – нічого. Мовчок. А дарма. Адже Україна, на відміну від Росії, не денонсувала Харківські угоди, бо така денонсація означала б по суті відмову від Криму. Тому Харківські Угоди для України є чинними, а отже Росія повинна сплачувати для України за базування російського Чорноморського флоту в українському Криму. І сплата ця відома – зменшення ціни російського газу для України на $100/1000м3. Невідомо інше – чому керівник "Нафтогазу" не вимагає від Газпрому знижку в розмірі $100/1000м3, за базування російського Чорноморського флоту в українському Криму?

"Факт Коболєва" № 7:

"Багатомільярдні втрати, домінування "Газпрому" та хистка позиція "Нафтогазу", невпинний рух України в "обійми" Москви – ось наслідки, здавалося б, безневинних формулювань та цифр, закладених у газові угоди десять років тому".

В газові угоди закладені умови, відповідно до яких Стокгольмський арбітраж виніс рішення на користь державного "Нафтогазу" та не визнав ніяких багатомільярдних втрат "Нафтогазу", отже таких втрат, про які заявляє пан Коболєв не існує.

Але насправді існують інші реальні багатомільярдні втрати – це збитки Укртрансгазу, сумарний розмір яких під управлінням пана Коболєва досяг понад 60 млрд.грн. І якщо використати аналогію самого Коболєва, то кожна українська родина зазнала безповоротних втрат від управління пана Коболєва "Укртрансгазом" – понад 4000 грн.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram