Богданчик пішов у дитячий садок після двох років. Його адаптація пройшла легко й непомітно. В перший же день він побіг гратися з дітьми...

На третій день його вклали спати в обід, а я чатувала біля паркану: або виведуть його до мене, або засне.

Згодом моє життя почало перетворюватися на суцільну паніку. Я чула на адресу малого постійні звинувачення: "занадто активний", "неспокійний", "постійно мовчить", "схожий на аутиста" і пропозиції перевести його до іншого дитячого закладу.

Як виявилося, якщо дитину не можна втиснути в стандартні норми, її краще позбутися, аби не заважала. Принаймні, так вийшло з моїм сином.

"Нормальність"

Мені пояснили, що Богдану не місце зі звичайними дітьми, що їм не потрібне "клеймо неповноцінності". Що на Богдана скаржаться вихователі, їм важко впоратися з його активністю. Що обурюються батьки – кажуть, що їхні діти приходять додому і починають "бекати" і "мекати", тому вони хочуть позбавити своїх дітей спілкування з "дефективною дитиною". Хай мій син йде туди, де він буде ближчим до решти дітей за інтелектуальним розвитком. До іншого садочка або до спецзакладу.

Читайте також: Блог особливої мами: коли твоя дитина так і не заговорила

Мій відчай можуть зрозуміти лише ті, хто через це пройшов. Люди навіть на мить не можуть уявити, приміряти на себе, відчути або навіть подумати, як це – не вписуватися в межі "таємничої нормальності", бути не як усі.

Тоді найбільше мені хотілося, щоб хтось пояснив мені, куди йти і до кого звертатися, а ще краще, взяв би мене за руку і провів найпростішим шляхом.

Пошуки іншого садка

Так я почала шукати новий дитячий садок. Мала влаштувати Богдана в інший садочок терміново, без черги, адже потрібно було працювати.

Я шукала вільні місця за допомогою інтернету, писала на форумах. Недаремно жартують: в чергу потрібно ставати одразу ж після пологового будинку. Шансів, що мій син найближчим часом почне ходити в садочок, майже не було.

Спочатку я забороняла собі думати про спецзаклад, бо чула, що то – "резервація для умствєнно відсталих дітей". Мені радили віддати малого лише у звичайний садок, щоб не травмувати його, нехай тягнеться за "нормальними" дітьми.

Коли стикаєшся з людським оцінюванням, часто не розумієш, як себе поводити. Замість того, щоб рухатися вперед, до тебе приходить відраза і заперечення.

Я довго трималася за своє "не правда, мій син не такий", намагалася сховатися й захиститися. Потім я знайшла в собі сили переплакати й прийняла свою ситуацію.

Страхи

Я вирішила орієнтуватися лише на своє враження, тому поїхала "на розвідку" до навчально-реабілітаційного центру для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку. Як приймуть мене, так приймуть і мого малого.

Найперше, що мене вразило: на майданчику гралися діти, які зовнішньо не відрізнялися від звичайних дітей. А у мене надовго застрягли в пам'яті слова однієї людини: "Там такі діти, такі! У них там щось псіхічєскоє!"

Зайшла до кабінету директорки. В моїй голові стукала одна лише думка: "Що я тут роблю?" Вона помітила мої переживання: думаю, таких розгублених мам до неї приходило багато. Вона вислухала всі мої страхи й порадила спочатку пройти психолого-медико-педагогічну комісію (ПМПК). Після того, як комісія надасть висновок, що мій син потребує особливих умов навчання, я приходжу до неї з Богданом і висновком комісії. Місця вільні є, тому нас чекають.

У мене знову паніка, жах, шок: "Мою дитину відправляють на ПМПК. А може не йти? Ми туди не підемо! Нізащо!"

Тоді я вважала, що на цю "експертизу" відправляють дітей з розумовою відсталістю, дітей з інвалідністю. А моя дитина абсолютно нормальна, я впевнена в цьому на всі сто!

Ще я боялася, що Богдан нічого не захоче показувати чужим людям. І йому обов'язково поставлять діагноз "розумова відсталість", і майбутнє сина буде назавжди зруйноване.

Краще не зволікати

Згодом я зрозуміла: немає нічого жахливого в ПМПК. Краще не зволікати і пройти цю комісію, щоб вчасно виявити порушення (якщо вони є) і почати корекційну роботу. Що консультанти не встановлюють діагноз, а лише узагальнюють й систематизують висновки лікарів, визначають стан розумового розвитку дитини, рекомендують корекцію розвитку та найефективнішу навчальну програму.

Який краще садок обрати, тут радити щось важко. Це – особистий вибір кожного. У звичайному садочку малому було б складніше, окремо з ним ніхто б займався.

Читайте також: Сповідь особливої мами: про дітей, які всюди й усім заважають

Для мене безсумнівні плюси спеціалізованого садочка такі: комплексний підхід, коли на дитину працює вся команда (вихователь, дефектолог, логопед, психолог і т.д.); малі групи, тому більше уваги кожній дитині; спеціальна програма психолого-педагогічного супроводу, яка складається індивідуально з урахуванням віку дітей, їх особливостей та інтелектуального розвитку.

Я перераховую плюси спеціалізованих закладів для того, щоб ви зрозуміли: не варто їх боятися. Вони створені, щоб допомагати, а не ізолювати "складних" дітей від суспільства.

В нашій групі, наприклад, деякі діти вже читають і пишуть. Я знаю, у звичайному садочку малому було б складніше, окремо з ним ніхто б займався, займатися вдома самій – не завжди є час і можливість, возити кудись на заняття – знову ж час і гроші.

Коли він наздожене однолітків – можна буде перевестися. А те, що у нього "щось псіхічєскоє", так у кожного своя історія старту.

Хороший дитячий садок – той, де до дитини ставляться як до особистості. Я бачу, що малому подобається. Він ходить у садочок з натхненням, з легкістю відпускає мою руку, каже "Мама, пока", бере за руку виховательку і йде з нею.

Щодо мене, то ця історія зробила мене сильнішою, загартувала мене, навчила дивитися на світ не через призму чужих обмежень, а своїми очима.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram