У лютому 2016 року тодішній посол США в Україні Джеффрі Пайетт сказав: "Україна вже є одним із найбільших виробників сільськогосподарських товарів, але вона повинна стати аграрною наддержавою", пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин.

Прочитавши тоді цей вислів Пайєтта, я відразу згадав про так званий "план Морґентау". Генрі Моргентау, міністр фінансів США в 1940-х, спочатку був фермером-любителем і сусідом Франкліна Рузвельта в ті часи, коли той іще не був президентом. І другом хорошого фахівця з економіки сільського господарства Корнельського університету. Морґентау, якщо й був фінансистом, то з ухилом в сільське господарство. Що ідеологічно й зумовило розроблений ним план щодо Німеччини – перетворення її на сільськогосподарську державу.

Коли стало зрозуміло, що союзники виграють Другу світову війну, постало питання: що робити з Німеччиною, яка за попередні 30 років розв’язала дві світові війни. Морґентау склав у 1944-му план, що дозволяв убезпечити світ від войовничої нації. Він запропонував повністю знищити промисловість Німеччини і перетворити її на сільськогосподарську країну. Передбачалося вивезти промислове обладнання й залити водою або цементом всі шахти. Союзники схвалили цю програму на нараді в Канаді наприкінці 1943 року, й вона почала діяти після капітуляції Німеччини у травні 1945-го.

Хід думок союзників був такий: деіндустріалізацію Німеччини вони вбачали гарантією нейтралізації німецького мілітаризму, який став причиною двох світових воєн ХХ століття. Та 1946 року стало зрозуміло, що план Морґентау створює в Німеччині серйозні соціально-економічні проблеми. Реалізація плану супроводжувалася зростанням безробіття та зубожінням населення. Знищення промисловості призвело до зниження продуктивності в сільському господарстві. В економіці запрацювали механізми спадної віддачі. Колишній президент США Герберт Гувер провів розслідування і зробив висновок: "Існує хибна думка, що нову Німеччину можна перетворити на сільську країну. Це неможливо зробити, не знищивши чи не вивізши з неї 25 мільйонів жителів". Після чого план Морґентау був оперативно замінений на план Маршалла, результатом реалізації якого стала нинішня Німеччина – світова лідерка промислових розвитку й експорту.

Читайте також: Китайський виклик для нашої економіки

Нам же пропонують стати аграрною наддержавою. Можливо, за нинішніх умов це дійсно перспективно для України? Після різкого падіння на межі 2015-2016 років на світовому ринку спостерігається певне зростання цін на ряд видів сільгосппродукції. Але разом із ростом цін підвищується їх волатильність й амплітуда коливань, що робить ринок менш передбачуваним.

Ключові структурні чинники, що викликали підвищення цін на продукти харчування – довгострокове збільшення попиту на них із боку країн швидкого економічного зростання, що розвиваються. Особливо таких, як Китай та Індія, де, крім загального збільшення населення, істотно розширився середній клас, чиї кількісні та якісні потреби сильно зросли. На додаток до збільшення попиту на продовольство з боку країн, що розвиваються, кліматичні зміни та прагнення до заощадження енергоносіїв спонукали уряди вдатися до масштабнішого використання етанолу та біодизельного палива – які майже цілком виробляються з харчових продуктів – і корми для худоби, кукурудзи, цукрового очерету, пальмової та соєвої олії.

Здавалося б, Україна має добрі перспективи, якщо зосередиться на розвитку сільського господарства, як нам це радять. Та жодній країні не вдалося розбагатіти без розвиненого промислового сектора та сектора послуг – я маю на увазі не періодичні економічні сплески тривалістю п'ять-сім років, а стабільне зростання протягом десятиліть. Країни, що розвиваються, ніколи не ввійдуть до клубу розвинених, роблячи ставку суто на експорт в багаті країни продовольчих товарів.

Звичайно, й сільгосппродукція може бути товаром з високою часткою доданої вартості. Та, на жаль, питома вага експорту готової української сільгосппродукції в загальному обсязі її експорту хоч і стабільна, та досить скромна: за останні три роки показники не переважали 16,3%.

Деструктивні зміни йдуть більше десяти років: якщо взяти докризовий 2007-й і порівняти з нинішньою ситуацією, то питома вага сільського господарства в економіці України збільшилася більш ніж удвічі, а частка обробної промисловості знизилася в півтора рази.

Читайте також: Якими можуть бути аграрні технології майбутнього

Україна поки відстає від багатьох країн, що розвиваються, за рівнем продуктивності праці в сільському господарстві внаслідок деіндустріалізації аграрного виробництва, невисокої врожайності сільгоспкультур, надлишкової зайнятості, нераціональної організації виробництва. Невисокий рівень продуктивності зумовлюють зношені виробничі фонди, використання не найсучасніших технологій, недостатньо розвинена інфраструктура. Ці фактори знижують не тільки продуктивність, але і якість сільгосппродукції. Умови господарювання в аграрному секторі нерідко мають екстенсивний характер.

Чи означає це, що розвиток сільськогосподарської галузі – малоперспективний шлях? Не все так однозначно. Третина світових чорноземів, вигідне географічне розташування, сприятливі кліматичні особливості – хіба можна не використовувати ці чинники? Та важливо визначитися – як.

Потенціал експортно-сировинного розвитку економіки України вичерпаний – це аксіома незалежно від того, йдеться про продаж ячменя або чавуну. Адже по суті, як була в нас економіка орієнтована на експорт сировини, так і залишилась – просто металургія втратила домінантні позиції, передавши їх сільському господарству. Та ціни на сировинні товари та продукцію з низькою часткою доданої вартості найчастіше падають у періоди уповільнення темпів зростання світової економіки, про що нас і попереджають МВФ, Світовий банк і багато провідних міжнародних економістів. Та й довгострокові тренди цін на сировинні товари не дають надії на їх зростання.

Але ми маємо можливість отримати стратегічну користь з нинішньої ситуації: ґрунтуючись на стабільному світовому попиті на продовольство та створюючи умови для раціонального спрямування ресурсів в перспективні промислові галузі, Україна може побудувати нову промисловість, що відповідає викликам третьої та четвертої промислових революцій. Тому тактичний акцент на сільськогосподарському секторі. Особливо якщо кон’юнктура буде сприятливою, можна й потрібно використовувати індустріальний і постіндустріальний сектори. Це реальний шлях здійснення модернізаційного ривка українською економікою.

А ще одним завданням має стати побудова в Україні сучасного сільського господарства, заснованого на інноваційних технологіях в агросекторі, бізнес-додатках нової індустріальної та інформаційної епохи. Саме так українське сільгоспвиробництво рухатиметься в бік високої продуктивності. І підштовхувати розвиток української промисловості шляхом попиту на високотехнологічну продукцію.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram