У листопаді минулого року голова КНР Сі Цзіньпін на діловому саміті АТЕС сказав: "Історія довела, що конфронтація, незалежно від того, холодна це війна, гаряча або торгова війна, переможців у ній не буде" (те ж саме щодо торгових воєн говорив у вересні президент Туреччини Реджеп Ердоган), пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин. А про що свідчить новітня практика торгових воєн?

Наприклад, президент США Дональд Трамп проголосив завдання з виправлення торгового балансу США одним із пріоритетів своєї економічної політики. Із цією метою США почали торгові війни з Китаєм. Але досі результати торгової війни з КНР для США не блискучі – якщо 2017 року середньомісячний дефіцит США із торгівлі з Китаєм становив $31 млрд, то в жовтні 2018-го – вже $37,5 млрд (схожа ситуація з торговим сальдо у США з Мексикою, проти якої Штати теж розв'язали торгову війну). Виходить, що тарифна війна якщо й дала результат, то поки зворотний бажаному Трампом?

Є правдоподібне пояснення: зростання дефіциту торгового балансу США з КНР викликане тим, що імпортери у відповідь на вже введені тарифи та мита й особливо на ті, що незабаром будуть запроваджені, ударними темпами почали завозити з Китаю товари на склад, у розрахунку на те, що скоро все подорожчає (через мита). Влітку завозили в очікуванні тарифів, потім імпортували після першої хвилі тарифів, далі з'явився тариф 10% на половину всього імпорту з КНР, й американські компанії знову активізували закупівлі, оскільки й цей тариф планували підвищити.

7-9 січня відбувся черговий раунд американсько-китайських економічних перемовин – на рівні заступників очільників торгових відомств. Можливо, ці переговори дадуть результат – як повідомляють джерела Bloomberg, Трамп має намір укласти торговельну угоду з Китаєм, аби нормалізувати стан американських ринків (індекс S&P 500 впав приблизно на 8% звідтоді, як Трамп і Сі Цзіньпін обговорили ситуацію у взаємній торгівлі на грудневому саміті G20 в Аргентині). 

В економіці Китаю ситуація не краща. Але, схоже, причини не тільки в торговельній війні із США.

Читайте також: Економічні підсумки року, що минає

Компанія Apple опублікувала 2 січня лист для акціонерів. У ньому переглянуті очікувані доходи за І квартал 2019-го у зв'язку з уповільненням економічного зростання в Китаї (ця країна – важливий ринок для продажів iPhone, Mac і iPad). А за тиждень стало відомо, що торік у Китаї продано на 6% менше автомобілів, ніж 2017 року. Зменшення продажів авто в КНР зафіксовано вперше за 20 років. Представники Китайської асоціації автовиробників дали зрозуміти, що падіння продажів відбулося через уповільнення темпів економічного зростання в країні й "міжнародних причин", маючи на увазі торгову війну між США і КНР. Зауважте, гальмування економічного зростання поставлено на перше місце! Торгова політика США й інший зовнішній вплив не повинні дуже сильно впливати на внутрішні китайські витрати, тут глибинна суть проблеми може полягати в поступовому вичерпанні нинішньої економічної моделі країни.

Економічні показники КНР у 2018-му не настільки вражаючі, як раніше. Згідно з офіційною статистикою, темпи зростання ВВП за підсумками третього кварталу склали 6,7%, що є найнижчим рівнем із часу світової економічної кризи 2008 року. Якщо погодитися з думкою про те, що китайська економічна статистика схильна до політичного впливу, можна припустити – реальна ситуація ймовірно ще складніша. До того ж торік було відзначено рекордне падіння китайського фондового ринку – вперше з 2002-го капіталізація компаній КНР впала на $2,4 трлн. "Переоцінка цінностей" (маю на увазі ефективність економічної моделі країни), як це часто буває, знаходить відображення на фондовому ринку. І нинішнє падіння китайського ринку цінних паперів, нехай воно й рекордне, стоїть у ланцюжку подій – перше різке зниження індексів було в кінці літа 2015 року, друге–  в січні-лютому 2016-го.

На початку січня ставка 10-річних держоблігацій Китаю опустилася до мінімального за останні два роки рівня. Це ознака очікування учасниками ринку подальших заходів монетарної влади щодо ослаблення грошово-кредитної політики з метою боротьби з уповільненням економічного зростання. У цій же логіці лежить рішення Народного банку Китаю знизити нормативи резервних вимог для банків (таке зниження відбувається вп'яте поспіль).

Колишній головний економіст МВФ Рагхурам Раджан у книзі "Лінії зламу" розглядає історію аналогічного гальмування економік Японії та Південної Кореї. Раджан переконливо показує – якщо динамічна експортно-орієнтована економіка не встигає вчасно розвернутися в бік внутрішнього попиту, її чекають серйозні проблеми. І, до речі, в історіях уповільнення темпів зростання ВВП Японії та Південної Кореї торгові війни теж прикривали серйозніші проблеми.

Допускаю, що Китай фундаментально вичерпав модель зростання економіки, яка приносила йому запаморочливі результати – відновлювальне економічне зростання закінчилося (при цьому з'явилися "погані борги" в банківському секторі), інвестиційний попит, який призвів до побудови надлишкової інфраструктури, поступово рухається до вичерпання. Потрібно додати до цього інсорсинґ виробництва з КНР у США. Розуміння всього цього владою Піднебесної призводить до того, що Китай хоче стати технологічною державою з ендогенними інноваціями. Не візьмуся передбачити, чи чекає Китай успіх на цьому полі. Однак перехідний період буде непростим, він супроводжуватиметься подальшим поступовим гальмуванням китайської економіки.

Читайте також: Заходові шкодить власна ілюзія щодо РФ і КНР

Ось тут і виникнуть проблеми в усіх периферійних країн, до яких належить й Україна, розвиток яких було опосередковано розвитком економіки Китаю. Якщо вони не будуть готові до такого розвороту подій, на ці країни чекає подальша примітивізація національної промисловості за рахунок припинення діяльності підприємств, що призведе до бюджетних проблем і зростання безробіття.

Для згладжування економічних проблем і недопущення соціальної дестабілізації Китай, напевно, вживе заходів зі стимулювання внутрішнього виробництва, зокрема сільськогосподарського. І тоді експорт кукурудзи в Китай, результатами якого в 2017-му та 2018 роках так пишалися українські аграрії, ризикує серйозно скоротитися. Раддше за все аналогічна ситуація буде і щодо експорту українських пшениці та ячменю в КНР, а також соняшникової олії та продукції птахівництва. Чи потрібно взагалі Китаю буде стільки тієї ж кукурудзи в майбутньому? Чи не станеться падіння цін у світовому сільському господарстві так, як раніше воно відбулося у виробництві продукції з чорних металів?

За січень-вересень 2018 року Україна експортувала в КНР товарів на $1,32 млрд. Основу товарного експорту з України в Китай становить агросектор, на який припадає більше половини всього обсягу. Мінеральні продукти (в основному продукція з низькою часткою доданої вартості – руди, шлак) займають одну третину (машини й обладнання – 10%, деревина – 4%). Вочевидь нам потрібно готуватися до витіснення української продукції з китайського ринку місцевими й американськими товарами.

Схоже, нас чекають ще складніші часи. Потрібно відійти від переможних реляцій про мільйони тон ячменю або кукурудзи, проданих у Китай. Пора чітко усвідомити – в новітній історії не було держав, економічна міць яких зберігалася тривалий час і при цьому базувалася на сільському господарстві. У нинішніх умовах активна промислова політика – ключовий засіб збереження держави на економічній і політичній мапах світу. Це стосується всіх держав, Україна – не виняток.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram