Захисники Ічкерії. Грозний, 27 грудня 1994 року

Вчора, 23 лютого, був сумний день у сотень тисяч людей

Про це для "Дня" пише Дмитро Десятерик, повідомляє UAINFO.org.

Ні, я маю на увазі не історичний анекдот – поразку червоних бандитів від військ Кайзера в 1918-му, пізніше вивернуту пропагандою на перемогу аж до започаткування свята, яке досі відзначають кілька дрібних диктаторів і певна кількість ексцентричних обивателів.

Мені йдеться про День національної скорботи, встановлений у Чеченській Республіці Ічкерії під час її незалежності від Росії в 1991–1998 роках. Із 23 лютого до 9 березня 1944-го силами НКВС провели операцію "Чечевицю" – масову депортацію чеченців та інгушів із території Чечено-Інгуської АРСР до Середньої Азії та Казахстану. Багатьох невинних, насамперед старих, жінок і дітей, стратили ще на початку акції; у деяких селах чекісти спалили живцем сотні людей. До 200000 переселенців загинуло вже на місці висилки, оскільки опинилися посеред зими без засобів для існування й житла.

Читайте також: Чеченські уроки війни

Сталін обґрунтовував геноцид тим, що чеченці "приєдналися добровільно до організованих німцями формувань і виступили зі зброєю в руках проти Червоної армії". Насправді німці не окуповували Північний Кавказ, а депортація була відповіддю на повстання проти радянської влади в Чечено-Інгушетії, що розпочалось узимку 1940-го.

Горці чотири роки билися проти армії окупантів, що багаторазово переважала їх, застосовувала танки й бомбардувальники (!). Подекуди опір тривав навіть після депортації – до осені 1947-го, а останній партизан Хасуха Магомадов загинув 1976 року, встигши до того самотужки ліквідувати в цілому понад тридцять гебістів, міліціонерів і партійних активістів.

Прагнення до свободи в очах Сталіна та його горлорізів було немислимии злочином – тож і покара була безжальною. А менш ніж за три місяці долю чеченців повторили наші земляки – кримські татари.

Хоча за Хрущова автономію відновили й дозволили чеченцям повернутися, ті нічого не забули. І підняли нове повстання в 1991-му. Подальший розвиток подій добре відомий.

Читайте також: Не просто миру. Якої перемоги над Росією варто прагнути

Все ж таки Росія в певному сенсі дійсно унікальне утворення. Століттями вона тримається винятково на одній опорі – насильстві. Міняються уряди й навіть державний устрій, а це лишається основою основ.

По долі чеченців це особливо помітно: їх намагалися приборкати за царів, за комуніств і за Путіна. Щоразу досягали оманливого спокою. Аби згодом отримати ще запекліший спротив, нову війну.

Тож і нема нічого несподіваного в тому, що сусідня держава влаштувала у нас і в Сирії. Якщо так до своїх – бо формально чеченці російські громадяни, – то до чужих іще гірше.

Але саме з Чечні почнеться загибель кремлівської тиранії. І 23 лютого знову стане Днем скорботи. А до нього додасться ще День свободи – для чеченців і інгушів, дагестанців і татар, бурятів і тувінців, сибіряків і кабардинців – десятків народів, що нарешті без вороття вирвуться з велетенської тюрми під назвою Росія.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube