Фонд Фрідріха Наумана провів в Мюнхені дискусію про зовнішню політику Росії (Russlands Außenpolitik als Herausforderung). Вийшла дуже гарна дискусія про сучасну Росію. Я б навіть це назвав скоріше розповіддю для пересічного німця про росіян – не про красиві картинки з Байкалу, а як є насправді.

Це доволі рідке явище, бо дуже часто доповідачі про Росію аналізують не сьогодення, а якусь уявну, існуючу тільки в їх голові Росію Чехова-Лермонтова-цариці-Катерини-Сталіна-Путіна-Гагаріна.

З боку фонду доповідав др. Фальк Бомсдорф (Dr. Falk Bomsdorf), що керував московським бюро фонда Наумана з 1993 по 2009 рік (Friedrich Naumann Stiftung für die Freiheit). 30-хвилинна розповідь завершилась показом чотирьох коротких роликів про сучасну Росію. Такого ніколи не покажуть на німецькому телебаченні, це скоріше спишуть на особливості "російської душі", але ось вона така як вона є, а не як пишуть в книжках про Росію.

Читайте також: Тымчук: После Томоса Кремль не успокоился и уже готовит новый сценарий

Першим пішов кліп Пьотра Матренічева та Вікі Циганової "Ето родіна моя" – це той феєричний кліп на кухні з Губарєвим в кінці. Ми вже стали про нього забувати, посміялись свого часу і досить. Але німцям було дуже корисно послухати текст цієї пісні в перекладі з позначеннями географічних зазіхань. Цю пісню також прокрутили в якомусь концерті на центральному телебаченні – ось вам рівень їх пропаганди.

Далі пішов кліп з Путіним про Крим, зелених чоловічків, російських військових у Криму і т.п. І ще виступи про "поляжем под Москвой", коли натовп на стадіоні готовий разом з лідером піти в черговий останній бій. Такий пафосний стадіонний психоз, але корисно для розуміння і з перекладом.

Третім йшов кліп "Я – оккупант" – це та посередня російська пропаганда, де вони розказують, що так, вони окупанти, але відбудували ледь не весь СРСР, щось там в області балету і ще про Єнісей. А ще їх треба всім боятись, бо "можуть повторіть", попіл Вашингтону і купа інших картинок з російського телебачення. Можна окремо передати привіт Кісельову та його фразам про ядерний попіл – німці оцінили.

Читайте також: "Свиной грипп" российской пропаганды в информационной войне против Грузии

Останнім йшов кліп депутата Госдуми Анни Кувичко з дитячим хором – це там, де діти в костюмах кадетів заспівали:

"Если главный командир позовет в последний бой, дядя Вова, мы с тобой..."

Це такий собі показ фільму Лозниці "Донбас" тільки знятий на основі реальних подій та записів з російського телебачення. Здебільшого в кінці будь-якої дискусії буває купа запитань від прихильників Путіна. Так чи інакше, але намагаються виправдати Росію. Але тут все було інакше – в легкому шоці від побаченого в залі сиділи десь біля 50-60 німців середнього та старшого віку. Це партійний фонд парламентської партії "Вільних демократів" (FDP) – партія заможного середнього класу і вище, тому публіка дуже поважна.

Отже, наступні хвилин 40 ставили риторичні питання, на які жваво відповідав пан Бомсдорф та консул України в Мюнхені Дмитро Шевченко. Німецькі пенсіонери вимагали крутити такі кліпи по центральному телебаченню, щоб німці побачили, що в цій країні зростає мілітаризоване молоде покоління, яке цілком серйозно розмірковує над поверненням Аляски чи бомбардуванні то Лондона, то Вашингтона (такі кадри були в кліпах).

Десь в кінці я єхидно перепитав, що власне, якщо подивитись ці кліпи в чорно-білому форматі та дещо замінити географічні назви, то ми отримаємо третій Рейх (позаду хтось пробурчав про недоречність такої історичної паралелі – мабуть, занадто явною була схожість і це впало в очі всім). Як бути з Росією після Путіна, якщо там виросте вже друге покоління молоді, що вихована на таких кліпах?

У відповідях часто критикувалось німецьке керівництво, яке намагається пройти між крапельками та мовчить там, де треба казати. І говорить там, де треба мовчати. Також пригадали статтю пана Міодрага Соріча про українську церкву для "Дойче Велле" – скандальний і нахабний текст в стилі російської пропаганди. Зрештою, дискусія розтягнулась ще на хвилин 45 – дали виступити всім, з коментарями та запитаннями.

Гарно, що для німецького пересічного виборця показали з німецьким субтитрами приклади сучасної російської культури. "Хотят лі рускіє войни" – люблять повторювати текст цієї пісні так звані "путінферштеєри". Цього разу всі розходились з запитанням – коли росіяни перестануть хотіти воювати та чого їх так до цього тягне?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram