У такі моменти дуже хочеться, щоб серед нас усіх знайшлася мудра людина, яка б поглянула на все збоку, побачила зв’язки, небезпечні тенденції і загрози. Поміж, здавалося б, різними новинами. Щоб ця людина нам про це розповіла, а ми всі уважно її послухали. Не кричали б одразу, що ми з усім незгодні, що ви нічого не розумієте, а просто послухали б і, може б, щось зрозуміли.

Зовсім недавно було багато мудрих текстів про те, до чого призвела в Польщі мова ненависті. А все ж трапляється не відразу, а маленькими краплями, кроками, заявами, вчинками.

Читайте також: "Наступ на свободу слова". Реакція соцмереж на відсторонення Аласанії від керівництва "UA: Суспільне"

Наприкінці цього дня я думаю про те, що так побудований світ і що історія мала вже тому сотні трагічних підтверджень: навіть найменші прояви цензури, наших заплющених на неї очей і наших маленьких поступок призводять до цензури великої. І сьогоднішній вчинок Наглядової ради "Суспільного" може бути теж лише краплею, і ніхто не спрогнозує, у що вона виллється.

Страшно прикро, що всі ми заражені вірусом популізму і порожніх фраз. Ми всі так красиво говоримо про те, що хочемо країну без корупції, що хочемо незалежні медіа, що хочемо суспільне мовлення, але коли цей мовник відмовляється грати в політичні ігри і вибивати старими методами державні кошти на своє існування, ми говоримо: та ну, можна було цього разу й домовитися, всі ж розуміють, що інакше у нас нічого не вирішується.

Страшно прикро, що ми всі так красиво говоримо, що хотілося б мати в Україні інше телебачення, бо ж десь у Франції чи Америці можна ввімкнути телевізор і почути голос письменника, чи класичну музику, чи хорошу дискусію на складну тему. І коли це все, що й досі здається дивом, починає з’являтися, ми говоримо: але ж рейтинги, як так можна?

Читайте також: Вбити постправду: завдання сучасної журналістики

Страшно прикро, що всі ми кричимо про системні зміни, а самі до них не готові. Не готові усвідомити, що зміни страшенно повільні й ніколи не означають швидкі результати. Означають тиск, поливання брудом у соцмережах і ті ж таки політичні ігри.

Страшно прикро, що ті, хто пояснював у ці останні дні, що не можна припиняти зміни і реформи на півшляху, коли в країні війна і коли тільки почався шлях в Європу, – не розуміють, що "Суспільне" – це про те ж саме і що щойно системні зміни і надію на інакшу журналістику в країні обірвали.

"Це дуже й дуже поганий знак", – обмінюємося ми повідомленнями. Очевидно, що насамперед для журналістики, але ж насправді куди гірший і масштабніший цей знак. Ці останні півтора року було дуже важливо знати і відчувати, що в країні є "Суспільне". Бачити всі ці зміни, бачити менеджерські рішення, чути, як вони відкрито проговорюються і дискутуються, бачити команду і приклад підтримки і натхнення, які Зураб завжди надавав тим, хто опинявся поруч. У найкритичніші моменти. І я не можу навіть уявити, скільки таких людей у журналістиці (і не лише), яких Зураб Аласанія підтримував – словом, порадою і прикладом. Я це відчуваю ще зі студентських часів, коли так важливо було знати, що в Харкові є MediaPort і є приклад іншої журналістики. Як тепер було важливо знати, що в країні є "Суспільне".

Читайте також: СМИрение? Во что превращается объективность медиа

Дуже хочеться вірити тим, хто пише про можливість оскарження рішення Наглядової ради. А також вірити в ті ж природні закони, які дають надію, що зміни незворотні і що Табачник із Гордоном не повернуться.

А найбільше зараз хочеться подякувати Зурабу і його команді за все зроблене й поділитися з ними хоча б крихтою тієї підтримки, яку весь цей час вони надавали нам.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram