Свою позицію щодо Мінських угод висловлював неодноразово: це не фіксація нашого тріумфа, але водночас – і не пакт про капітуляцію. Мабуть, це максимум, що Україна могла досягнути на той момент і у тих обставинах. 

Мінські угоди дозволили нам провести деескалацію гострої збройної фази конфлікту і перевести його у дипломатичне річище, вигравши час для зміцнення армії та переговорних позицій на міжнародній арені. Чи скористалися ми цим часом ефективно – питання іншої дискусії. 

Те, що з виконанням Мінських угод будуть проблеми, розуміли, здається всі, ще на етапі їхнього підписання. Втім, це не означає, що вони мертві – це означає, що наразі шукають шляхи як змусити сторони виконувати положення цих угод. 

Всі ці плани Мореля, Штанмайєра, Сайдіка, включно із дискусіями навколо "миротоворців" і пропозиціями щодо розширення Нормандського формату до Будапешт+ чи взагалі заміни Нормандського формату на Будапештський (як пропонує ВО "Свобода" та РПЛ) – все це лише способи знайти дієвий механізм мирного врегулювання або на основі Мінських угод, або на основі якихось інших угод, які можуть бути укладені в іншому форматі. Втім, навіть в останьому випадку варто пам'ятати: коли ми хочемо купити нову пару взуття, ми йдемо у магазин не голоніж... Тож наразі процес мирного врегулювання буде обертатися навколо Мінських угод – подобається це комусь чи ні... 

Читайте також: Мертвонароджений мирний план для Донбасу

Основні проблеми, точніше камені спотикання: безпекова (деокупація і демілітаризація зони конфлікту, контроль українсько-російського кордону); "модальність" (за яким законом, хто його готуватиме і затверджуватиме) проведення виборів в ОРДЛО (хто матиме можливість брати участь у цих виборах і на яких умовах), формування органів місцевого самоврядування, з якими будуть втілюватися положення, зафіксовані в Законі Україні "Про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО", для чого доведеться розробити і схвалити цілу низку інших законів, можливо із змінами до Конституції України включно. 

Чи вдасться вирішити всі ці питання найближчим часом? Сумніваюся. Втім, треба розуміти, що поки шукають відповіді –конфлікт "підморожується", що має як свої переваги, так і вади. 

Найгірше і найнебезпечніше, якщо комусь в голову спаде думка "розморозити" конфлікт відновленням "гарячої фази".
Політики, які виступають за воєнний шлях вирішення конфлікту або роблять вигляд ніби не розуміють, що на Донбасі ми маємо справу не з "бандформуваннями", а з РФ; або недооцінюють потенціал РФ, яка насправді надаватиме "негласної" допомоги "ЛДНР" стільки, скільки треба щонайменше для підтримування "паритету сил". А гіпотетично і більше, як показав гіркий досвід Іловайська та Дебальцево. І я не кажу вже про недостатню суб'єктність України для реалізації силового сценарію (не думаю, що наші західні партнери будуть у захваті). 

Читайте також: Підґрунтя нашої цивілізаційної поразки й повернення під російське ярмо

З огляду на це, альтернативи перемовинам нема і це визнають всі, включно із чинним президентом України, передвиборча програма якого у частині шляхів вирішення конфлікту на Донбасі далека від його "войовничої" передвиборчої риторики і робить акцент на "мирному врегулюванні". 

Отже, перемовини триватимуть. Питання лише у форматі: хто з ким і про що може домовлятися. Але найголовніше, реалізувати будь-які домовленості, досягнуті владою (нинішньою чи майбутньою), буде неможливо, якщо досягнуті домовленості не матимуть підтримки у суспільстві. На жаль, ми досі сором'язливо уникаємо дискусії на тему "який варіант завершення конфлікту на Донбасі є для нас прийнятним"...

Наразі я вперше почув у політичному дискурсі ідею, про яку говорю ще з часів сумнозвісного схвалення Закону України "Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО" у далекому 2014 році: якщо хтось хоче "почути Донбас" і спитати чи мають мешканці ОРДЛО бажання жити зі мною в одній державі і на яких умовах, я хотів би, щоб і мене спитали чи хочу я жити в одній державі з мешканцями ОРДЛО і на яких умовах. І якщо платою за відновлення територіальної цілісності (повернення ОРДЛО під український суверенітет) буде обмеження українського суверенітету (здатності самостійно визначати внутрішню та зовнішню політику) – я голосуватиму проти. 

Втім, сподіваюся, що нам все-таки не доведеться обирати між відновленням територіальної цілісності та збереженням державного суверенітету.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram