Наприкінці минулого року група нейрофізіологів опублікувала результати свого ретельного дослідження, пише у своєму блозі на "Новому часі" постійний представник України при Раді Європи Дмитро Кулеба. Вони дійшли висновку – виключення людини з ширшого соціуму загострює в ній готовність боротися та гинути за свої цінності.

Здавалося б, це твердження має цікавити лише тих, хто прагне пояснити природу настроїв радикалів, наприклад, терористів. Але насправді кожен із нас є потенційним радикалом. Важливу роль у нашій радикалізації відіграють онлайн-спільноти, до яких ми так любимо належати. І про справжній вплив яких на нас можемо навіть не підозрювати.

Друзі – це чудово! Правда, є серйозна проблема: вони можуть загнати нас у серйозну емоційну та мисленнєву пастку. Якщо друзі постійно хвалять нас – то вочевидь ми геніальні й все правильно думаємо. А всі критики – це продажні істоти, які не розуміють реальності.

Навряд чи ви колись чули про спільноту, в яку люди об’єдналися, щоб доводити одне одному помилковість спільних переконань. Зазвичай ми із друзями віримо в якусь ідею та об’єднуємось у спільноти, щоб разом шукати підтвердження її правильності.

Так влаштований наш мозок – він схильний шукати та краще сприймати ту інформацію, що відповідає нашим переконанням. І спільноти є ідеальним постачальником такої інформації.

Луна-камера (echo-chamber) – це коли є певний простір (тусовка, спільнота, будь-яке коло друзів чи однодумців), в якому учасники спілкуються одне з одним. Кожен новий епізод спілкування непомітно зміцнює переконаність членів групи у власній рації. І нівелює альтернативну думку.

Читайте також: Як інтернет робить кожного з нас "трохи більше фашистом". ВІДЕО

У політиці існує термін "тепла ванна". Ми нещадно критикуємо політиків за те, що вони влаштовують собі такий комфорт. Але самі робимо абсолютно те саме. Луна-камера й тепла ванна – це просто різні назви спільноти.

Ми непомітно для себе починаємо встановлювати фільтри доступу інформації до нас. Фільтри – це наші улюблені медіа, блогери, спільноти й усі ті, на чию думку ми орієнтуємося, аби сформувати власну.

Алгоритми ґуґлу, фейсбуку, амазону, ютубу й інших платформ пропонують нам контент, що відповідає нашим уподобанням. І по телевізору ми дивимося те, що нам подобається. І спілкуємося ми із друзями. Усе це в поєднанні перетворює наш інформаційний простір на майже суцільну луна-камеру. Куди не поткнися – скрізь те, що мені подобається, й те, у що я вірю.

Якщо в нас виникають якісь сумніви у правильності своїх переконань, то спільнота швидко їх розвіє. Адже в ній ви побачите багато людей, які думають так само, як ви. І це створить у вас ілюзію більшості. Ця ілюзія повільно вбиває спочатку наше бажання вести дискусію, а потім і готовність до неї.

Спільнота (група) в соцмережі – це дещо більше, ніж об’єднання за інтересами. Це ідеологічний союз.

Спільноти, немов рибалки, ловлять людей на фрейми та наративи, що чіпляють за живе. Потім методично гартують ідеологічні переконання людей через імітацію широкої підтримки (кількість уподобань, поширень тощо) і спонукають їх до радикальних дій – хороших чи поганих.

В ідеалі онлайн-спільноти мають сприяти єднанню та відкритому діалогу. Такий ефект справді є. Немає нічого поганого в належності до спільноти доти, доки ми не втрачаємо контролю над кількістю спільнот, до яких належимо, а спільноти не починають руйнувати наше мислення.

Цієї миті ми стаємо хворими на спільнотофренію. Безліч спільнот розпорошує нашу увагу, робить нас дедалі запеклішими в наших монологах і нав’язливих ідеях. Голос спільноти починає вказувати нам, як діяти. Ці симптоми посилюються нашою активною участю в низці різних спільнот.

Читайте также: Час навчитися виходити зі своїх бульбашок

Поява соцмереж перетворила прагнення формувати спільноти (кола однодумців) на хворобливу ідею. Люди отримали доступ до терабайтів інформації. Однак нас привчають не вільно серфити серед них, а розбиватися на спільноти, в яких її обсяг обмежують.

Ми не просто тримаємося свої переконань, підсилених спільнотами. Ми фанатично захищаємо їх аргументами, які на свій розсуд висмикуємо з потоку. І аргументами, які самі вливаємо в потік.

Саме так ми, часто непомітно для себе, перетворюємося на радикалів, які відрізають себе від ширшого соціуму, стаємо непримиримими до альтернативної думки й готовими воювати за свою – онлайн або в реалі.

Згадайте, як ви були учасником спільноти, що, зрештою, вас розчарувала. Найвірогідніше ви вийшли з неї. Не менш вірогідно, що замість пошуку справжньої дискусії щодо теми, яка вас хвилює, ви просто перейшли до іншої спільноти, де домінує симпатичний вам наратив. Так ви знайшли свою чергову спільноту, відрізали себе від ширшої картини світу та зробили ще один крок до радикалізації.

Що з цим робити? Критично ставитися до кількості спільнот, у яких берете участь, і до того, що пропонують нам адміни й учасники спільнот, бути відкритим до сприйняття протилежної думки й не впадати в сліпу залежність від думки, що панує у вашій спільноті.

Більше про те, як захищатися та перемагати у вирі інформаційної війни, я написав у книзі "Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram