"Виходь заміж за італійця, не виходь заміж за італійця – асе одно тебе за людину не мають", – бідкається жінка постбальзаківського віку в групі пасажирів літака Неаполь – Львів, пише для "Тижня" Ольга Ворожбит

Рейс перенесли через страйк працівників аеропорту, але вона, як і більшість пасажирів, вірить, що лайнеру не вдалося вилетіти раніше (як перед цим анонсував перевізник, боячись потрапити в період страйку) через те, що в ньому перебувають українці. Ну а що ж думати… Іншому операторові таки пощастило відправити рейс до Дубліна ще до початку годин нічогонеробіння. Святий Патрик, певно, дуже ображався б, якби довелося чекати ще кілька годин в аеропорту і, звичайно ж, не наполягав би, щоб його підопічних залишили тут, бо вони ірландці. Найімовірніше, пасажири схилялися до думки, що в усьому винна неорганізованість господарів аеропорту. "А от українці можуть і почекати. Так завжди. Усіх відправили, а ми мусимо чекати", – додає інша пасажирка. Хоча чекати довелося все ж таки не тільки українцям.

Поки тривають години страйку, пасажири (більшість із них жінки) діляться секретами, досвідом, здобутками та перемогами в новій країні. Де ж іще знайти стільки співбесідників, як не на шляху додому?

Читайте також: Як і чому нам загрожують соціальні мережі

Уже за кілька днів я пригадала цю фразу української заробітчанки, коли в перший день медіафоруму Deutsche Welle в Бонні говорили про "бульбашку фільтрів". Це поняття, здавалося б, мало бути більше притаманним цифровому, молодшому поколінню, яке інформацію отримує переважно через персоналізовані пошукові запити в Google. Однак у глобальній перспективі це визначення можна накладати на різні соціальні групи. Хай там як, але кожен із нас живе у своїй "бульбашці", а з поширенням смартфонів і масовим переходом людей різного віку в соцмережі новим знанням та інформації все важче проникати крізь цю бульбашку, тож рівень загальної компетентності та критичного мислення стає все нижчим. Крім того, більшої ваги в соціальних мережах набувають групи за інтересами: риболовля, в’язання, йога, рідне місто, мистецтво тощо.

І майже кожна українська діаспора має таку спільноту. Наприклад: лише в одній із Facebook-груп українців, що проживають в Італії, понад 20 тисяч учасників. І якщо раніше діаспорці в різних куточках світу гуртувалися переважно у вихідні дні та в лише їм відомих місцях або ж ресторанчиках, де кельнер був головним зв’язковим (мій університетський професор часто нагадує мені про одну празьку кав’ярню, де в часи його перебування кельнер завжди знав, де й кого з українців у місті шукати), то тепер усе і легше, і важче водночас. Легше, бо поширити важливу інформацію серед значної групи осіб нині може кожен і в межах кількох хвилин, просто написавши допис у групі з кількох десятків тисяч учасників. Важче, бо ця інформація може бути викривленою чи неправдивою. Але оскільки надходить вона від представника твого кола спілкування, то ти її легше приймеш за правдиву й не вмикатимеш критичного мислення: чи є ще літаки, які чекають на завершення страйку; як часто відкладають рейси до України; чи відкладають їх саме ці перевізники?

Проблеми із критичним мисленням та "індивідуалізацією" сприйняття інформації мають не лише українці, це питання нині широко й на різних рівнях обговорюється й у Євросоюзі, й у США, і в інших країнах світу.

Читайте також: Україна як пустеля: звільнитися від орієнталістського міфу

Комісар із цифрової економіки та суспільства ЄС Марія Ґабріель у своїй промові на медіафорумі Deutsche Welle згадувала про дослідження, згідно з яким 60% молоді віком від 15 до 24 років не можуть відрізнити справжніх новин від неправдивої інформації. А це вже той прошарок, значна частина якого має право голосу на виборах. "Бульбашка фільтрів" – це також серйозний виклик для журналістів. Адже люди тепер готові читати лише дібрані та відсіяні новини й, відповідно, отримувати тільки відфільтровану згідно з їхнім світоглядом та вподобаннями інформацію. Усе це призводить до ще більшої поляризації поглядів і відмирання культури дебатів.

"Це як ніби хтось узяв вашу газету, повирізав із неї лише ті статті, які належать до кола ваших інтересів, а решту просто потасував і викинув", – повідомляє під час промови на форумі Том Буров, генеральний директор німецької радіокомпанії WDR. "Індивідуалізацію" сприйняття інформації він називає одним із найбільших викликів для журналістики сьогодні. І пояснює: для того, щоб охопити якомога більше коло слухачів, у них є програми найрізноманітнішого наповнення. Навіть попри те, що передачі з поп-музикою мають значно більше прослуховувань, вони не припиняють вмикати джаз чи симфонічну музику, адже навчальний аспект і задоволення навіть невеличкої групи осіб для німецького громадського радіо мають вагоме значення. Таким чином, охоплюючи якомога ширшим діапазоном передач найрізноманітніші групи, у результаті медіа отримує широке покриття серед населення.

Журналісти також живуть і працюють у певній "бульбашці", адже більшість із них мешкає в містах, має вищу освіту, своє коло спілкування і, таким чином, свої фільтри. Часто інформація, яку подають медіа, може здаватися окремим читачам чужою, бо написана представниками не їхнього кола. Що ж робити, щоб здолати ці перепони? Правильної відповіді поки що ніхто не дав, але поза сумнівом, що настав час навчитися виходити зі своїх бульбашок. Хоча б тим, хто розуміє, що вони існують.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram