Ранок, 19 лютого. В такий само час 5 років тому ми ще стояли біля нашої "наливайки" під Лядською брамою, пропахлі димом, з плямами бензину та крові на одязі, очманілі від дууууже довгої безсонної доби, яка для нас почалась ще ранком 18, "мирною ходою" та бійнею у Маріїнці, та неперервно тривала до ранку, коли нарешті стало видно, що фаєрвол, який після падіння барикад вогняною стрічкою віддділяв два світи, дві різних України, нашу та Янука, вже більше не посувається до нас, ба навпаки – по той його бік відступили і займають оборону на пагорбах.

Тоді вперта зла безнадія, з якою ми вистояли цю ніч – без жодного сподівання на перемогу, але з впевненістю, що інакше просто не можна, що якщо цю ніч провести будь-де, крім як тут, то далі жити буде настільки гидко та соромно, що краще вже лишитись тут, – почала змінюватись несподіваною надією, навіть трохи ейфорією, ми вперше почали припускати, що таки можемо не лише гідно вмерти, але й навпаки, перемогти. До нас підходило підкріплення, і ми нарешті дозволили собі відчути втому і трохи розслабитись...

Читайте також: Як виглядав Михайлівський Золотоверхий 5 років тому. ФОТО

Пройшло 5 років, довгих, як десятиліття. Ті, хто в той день корчили із себе наших "лідерів", і жалюгідно бігали між іноземними посольствами та приймальньою Овоча, і намагались виклянчити у нього "примирення", коли і для нас, і для "беркутів" вже не те що розпочалась, а навіть стрімко добігала кінця війна на виживання, або ми, або вони, – сьогодні будуть багато згадувати, про те, де їх не було.

Ми ж, ті декілька сотень людей, хто таки був саме там і саме тоді, просто мовчки згадаємо всіх тих, хто не пережив ті страшні та водночас дивовижні дні.

Ну а війна, один з перших боїв котрої ми витримали тої вогняної ночі, триває і досі. Наш фаєрвол тепер проходить по лінії розмежування на Сході, там, де ми утримали його у інші довгі ночі того ж самого божевільного року. 

А ще він проходить поміж нами, щоразу спалахуючи, і нагадуючи хто по яку сторону, коли колишній (колишній?..) беркут кричить "лажись, бандера!", коли ті самі судді, що судили нас за Майдан, виносять вироки добровольцям. Коли завдяки тій самій свободі слова, яку ми відстояли в ту ніч, московські агенти закликають країну до капітуляції та звинувачують яку-неяку, але українську владу у тому, що роблять іноземні окупанти. 

Читайте також: В'ятрович: Майдан – це про віру й перемогу, які потрібні нині не менше, ніж п‘ять років тому

Ніч на Майдані вже стала історією, але наша війна далека від завершення. Ми ще не перемогли, але вже і не програли. Ця війна надовго, вона випробування не лише на мужність та злість, але на витривалість, на терпіння, на мудрість та впевненість у своїх силах.

Тої ночі ми не стали на коліна, і в наступні дні не дозволили нашим умовним "лідерам", дуже схильним до колінолоктьової позиції, прогнути нас під Янука та змусити віддати завойоване кров'ю. Памятаємо про це, коли 5 років потому нас закликають "на колінах домовлятись" із агресором. 

"Вставай, бандера!" – наша війна триває! Слава Україні! 

І вічна пам'ять тим, для кого ця ніч і ця війна вже завершились.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram