17 лютого у столиці Баварії закінчила свою роботу 55-а Мюнхенська конференція з безпеки. Судячи з її результатів, до порозуміння через дипломатію і діалог сьогодні дуже далеко. Незважаючи на глобалізовану структуру світу, численні запевняння різних країн про їхню готовність вирішувати конфлікти політичними засобами, наразі національні держави все менше готові йти на компроміс заради глобальної безпеки. І тим паче жертвувати власними інтересами з метою захисту інших держав та світового ладу загалом.

Після анексії Криму та вторгнення Росії на Донбас ми — українці, чомусь звикли, що будь-яка міжнародна конференція має надавати прерогативу виключно українському питанню. У Мюнхені цього не сталося (і це за останній рік не вперше), через що у багатьох від конференції залишився присмак розчарування.

Хоча насправді така ситуація є нормальною, і цьому існує декілька пояснень.

По-перше, сьогодні світ переживає фазу гострих конфліктів. Окрім російсько-української війни, це і Сирія, і загострення протиріч між Іраном і Ізраїлем та Іраном і США, і прийдешній вихід США та Росії з Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, і низка протиріч між Америкою та ЄС, в першу чергу щодо питання подальшого функціонування НАТО та євроатлантичної безпеки, а також міжнародний тероризм, який останніми роками став більш агресивним і жорстким.  

Читайте також: Вісім тез після Мюнхена: від глобальних тенденцій до олігархічних сніданків

По-друге, питання України відходить на другий план, бо ніхто не може дати чіткої відповіді на питання, що робити з Росією. Саме це і підтвердила у своєму виступі Ангела Меркель, яка, з одного боку, заявила про необхідність вирішення військового конфлікту в Україні, але з іншого, сказала, що потрібно зберігати відносини з Москвою. "Геостратегічно Європа не має права переривати відносини з Росією", — зокрема, сказала канцлер Німеччини.

З огляду на перебіг подій у Мюнхені в період з 15 по 17 лютого, можна окреслити декілька важливих тенденцій, які безпосередньо впливатимуть на контури світового ладу, що формується на наших очах.

Перш за все, це розкол між США та ЄС, який дедалі поглиблюється. Позиція Дональда Трампа щодо НАТО і загалом питання взаємодії офіційного Вашингтона з країнами Європи не сприймається ЄС. Європа не може дозволити, щоб Трамп диктував та нав’язував їм свої умови. В свою чергу цю ситуацію буде використовувати на власну користь Росія, однією з тактичних задач якої і є посилення дестабілізаційних процесів в Європі. Саме такі процеси дозволяють Москві вести діалог з різними країнами ЄС в форматі двосторонніх переговорів та досягати поставлених цілей, як, наприклад, реалізація проекту "Північний потік-2".

Інша тенденція — це загострення на Близькому Сході. Заяви Ірану щодо необхідності війни з Ізраїлем можуть змінити усю наявну ситуацію у цьому регіоні. Початок активних бойових дій змусить США втрутитись у процес. Для України це може означати, що саме Близький Схід стане проблемою номер один для Вашингтона, яка потребує негайного вирішення. До речі, така ситуація буде повністю влаштовувати Кремль, адже Близький Схід може стати предметом торгу для Росії в її переговорах з США та Європою щодо України.

Читайте також: Тime: Росія та Китай заганяють клин між роз'єднаними США та Європою

Що стосується позиції Китаю, він буде спостерігати та очікувати свого зіркового часу — як щодо Європи і США, так і щодо Росії. Але чим більш радикальні заяви лунатимуть зі сторони Вашингтона, тим більше зростатиме ймовірність зближення Китаю та Росії. Звісно, Пекін переслідуватиме власні інтереси, які ховаються десь в глибині російського Сибіру.

Для України наразі не можна прогнозувати якихось неочікуваних та позитивних змін. Захід й надалі говоритиме про необхідність дотримання Мінських угод, які сьогодні засвідчили свою подальшу неефективність. США та ЄС також будуть дотримуватися продовження санкційної політики проти РФ та заяв на підтримку України. Крім того, і Захід, і Росія очікують на підсумки президентських виборів в Україні, аби зрозуміти, хто стане тією людиною, яка направлятиме українську зовнішню і внутрішню політику наступні п’ять років. З огляду на особистість майбутнього президента нашої держави і буде вибудовуватись політика щодо України.

Мюнхенська конференція з безпеки засвідчила, що світ сьогодні дуже хворий. Хворий на власні амбіції, емоції, непорозуміння, образи та бажання деяких країн правити іншими. І поки окремі національні держави не усвідомлять необхідності поступок заради загальної безпеки, доти ми житимемо у фрагментованому світі права сили, бізнесу та особистих інтересів і бажань нових авторитарних лідерів. Або ж ефективних популістів, які не вміють прорахувати наперед, а тільки й мріють про те, що стати на чолі нового світового ладу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram