Рішення Конституційного суду, що скасувало статтю про незаконне збагачення із Кримінального кодексу, навряд чи приведе до якихось відчутних реальних наслідків і для української антикорупційної політики, і для фігурантів антикорупційних справ, і для антикорупційних органів

Незважаючи на гучні цифри, які озвучують у зв'язку з цим рішенням, я не схильний драматизувати ситуацію. Владі все одно доведеться прийняти нову статтю про антикорупційне збагачення – бо інакше зіпсуються її відносини з міжнародними кредиторами. Велика частина антикорупційних справ все одно розвалилася б у судах, ми вже могли в цьому добре переконатися, так що рішення Конституційного суду – справжнісінький рятувальний круг для НАБУ. Чиновники й далі заповнюватимуть електронні декларації. А сенс цих декларацій – не в тому, щоб обиватель дивувався, скільки грошей і власності в депутата або міністра, а в тому, щоби зрозуміти, скільки додалося за роки самовідданої служби на благо суспільства.

Читайте також: Співпраця із МВФ під загрозою: КСУ повертає перспективу дефолту

Для мене сенс того, що відбувається – якість влади як такої. Конституційний суд уже не вперше ухвалює резонансні рішення, які дозволяють засумніватися в його авторитеті вищої державної інстанції. А держава, в якій громадяни не довіряють Конституційному судові – дуже слабка держава.

Верховна Рада вже не вперше  голосує за рішення, які не проходять судової експертизи – причому мова йде про важливі для країни рішення, в яких не має бути юридичних похибок, рішення, до яких не повинні підкопатися.

Антикорупційні структури. Ну що говорити – про їхню ефективність, схильність до самозамилування, публічні конфлікти керівників все добре відомо. І якщо в нас немає важелів для необхідної кадрової корекції, так тепер антикорупціонери мають шанс почати все з чистого аркушу. Втім, і в цей шанс мало хто вірить.

Читайте також: Чи порушувала стаття про незаконне збагачення презумпцію невинуватості та про що забув КСУ

Цей список недовіри й неефективності можна продовжувати. І діагноз простий – після Майдану 2013-2014 років ми по-справжньому не перезавантажили саму державу. Нові люди з'явилися у структурах влади – і здебільшого виявилися дилетантами або кон'юнктурниками, нові структури були створені – й виявилися поганим римейком старих. Але сама система влади залишилася тією ж, сама держава залишилося тією ж.

Немає ніякого сенсу лити нове вино у старі міхи – воно згіркне.

Без планомірного перезавантаження держави, без нового виборчого законодавства, без усунення дуалізму влади й монополізму в економіці, без чесних конкурсів у структури управління країною, без ефективного місцевого самоврядування ми так і залишимося країною, в якій недовіра танцюватиме свій нескінченний танець з неефективністю.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram