Що ми знаємо про Михайла Михайловича Жванецького. Звичайно, сатирик, людина, яка завуальовано критикувала радянську систему, яку почали підносити за позицію, талант, гостре слово. Людина, яка закохана в Одесу, але більшу частину життя прожила у Москві. Людина, яка вміла бути своїм у дошку і там і тут – народний артист України та Росії. Це, власне все.

Але, насправді, мало хто знає, чим живе той чи інший письменник, чи артист. Національний відбір на Євробачення це довів.

Читайте також: Был Жванецкий. Великий. И нету Жванецкого. А есть еще один кавалер заслуг перед путинским отечеством

Михайло Жванецький не виняток. І природу розчарування його рішенням прийняти орден з рук кремлівського лідера зрозуміти не так просто. Адже не має беззаперечних, як то кажуть доказів (висловлювань) його підтримки чи Євромайдану, чи засудження російської агресії. Були певні висловлювання – але досить нейтральні. Що ж тоді ми хочемо від людини, яка ніколи не була українцем.

Здається, справа в тому, що Михайло Михайлович завжди міг знайти слово для нашої публіки, яке можна було трактувати як підтримку України. Та й вважати, як дехто каже, геніального сатирика, своїм, було почесно.

Ми звикли до думки, що він «свій», а там він тільки тому, що так склалися життєві обставини. Тому так, можливо, боляче, розчаровуватися в інтелігентній талановитій людині, яка могла і розсмішити, і примусити задуматись.

Ми живемо в такий час, коли розчарування стало трендом. Розчаровуємось у керманичах країни, політиках, сусідах, родичах, талановитих артистах і геніальних письменниках.

Читайте также: Как Кремль финансирует европейских любителей России и "российского" Крыма

Якщо 85-літній сатирик прийняв путінський орден, значить, він не побачив всього того, що відбувається довкола, в самій Росії, значить, Україна для нього лише злий жарт на карті кремлівської імперії.

Так буває. Нам просто треба навчитися розчаровуватися. І відпускати. Відпустимо і Михайла Михайловича – хай іде з Богом!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram