MENU

"У мене ще немає вибору на цих виборах": маніфест колишнього посла України

1285 1

Розпочавши будувати в 1957 році в Римі європейську єдність, що сьогодні втілюється у Європейському Союзі, шість країн-фундаторів мали світлу мету. Вони боялися повернення войовничих націонал-фашизмів і комунізмів, тверезо оцінювали складну повоєнну відбудову континенту і вірили у можливість загальноєвропейського добробуту в умовах безпеки.

Вже за 25 років столиці домовилися про рух до єдиної Європи, і як наслідок – спромоглися возз’єднати розділену європейську ідентичність.

Розпочавши будувати в 1991 році незалежну Україну, її політики невдовзі проголосили, а громадяни згодом підтримали намір вступити до Європейського Союзу і НАТО, що закріплено у законі, а віднедавна – у Конституції. Вони вірили у таку можливість, прагнули до добробуту і безпеки по-європейськи. Через 28 років після здобуття незалежності ми і далі перебуваємо за межами обох успішних проектів, ставши водночас і ближче, і далі від мети.

Чому так сталося? Хто винен? Як це виправити?

Відповіді на всі три питання давалися, і не раз. Розуміння складностей завдань і необхідності викорінення практик совка тоді тільки народжувалося в суспільстві. Бажання грошей та влади засліпило очільників держави. Чесний, відповідальний діалог із самими собою і з євроатлантичною спільнотою, а також виконання взятих зобов’язань – єдиний шлях до мети, а він і досі не ведеться.

Минулого вівторка, 26 лютого 2019 року, Верховна рада не знайшла голосів за законопроект №6372 про уніфікацію військових звань Збройних сил України з арміями НАТО. У четвер 28 лютого – так само не схвалила законопроект №6235 про наближення вітчизняних технічних регламентів до тих, що діють у Євросоюзі.

Читайте також: Хіба ж не лицемірно, коли влада робить з військових передвиборчу агітку?

Хоча громадянам України потрібно і те, і друге! Адже це – безпека і добробут!

Кожне суспільство потребує саме цих двох базових речей: безпеки і добробуту. Безпеку успішним державам нашого регіону забезпечує членство в НАТО, добробут створює Європейський Союз. Є приклади успішних країн поза цими утвореннями, але не в наших історичних умовах і не під боком у країни-агресора.

Цю просту істину усвідомили і далека Португалія, і маленька Чорногорія, і бурхлива Греція.

Цю просту істину усвідомили громадяни України. Опитування за опитуванням голоси тих, хто визначився, розподіляються як 70 на 30 за членство в ЄС і 60 на 40 за НАТО.

Депутати Верховної Ради, що йдуть пити каву замість голосування, на якому вирішується європейський шлях нації, не гідні цього мандату. Урядовці, що зволікають з впровадженням ухвалених законів – не гідні своїх постів.

Це треба змінити. І треба змінювати вже зараз, попри те, що гаманці порожніють, а ворог біля воріт.

Вийти на пряму дорогу до членства в організаціях Безпеки і Добробуту неможливо під час кампанії. Публічне оголошення імен майбутніх ключових міністрів за півроку до виборів парламенту – швидше знеохотить, ніж заохотить громадянина. Тим більше безвідповідально запевняти в успіху, бо, мовляв, у команду прийдуть люди, які не були у владі, не розбираються у схемах, дерибанах, і збудують країну мрії. Це – демагогія. Мрія досягається зброєю знань і професіоналізму.

Святий Юрій з оливковою гілкою і мрійними очима не переможе Змія.

Важливо виконувати обіцяне і не звертати зі шляху. Але не менш важливо обертатися до тих, хто вже 29-й рік йде за тобою. Обертатися, щоби пояснювати, що до "моїсеєвих 40 років" залишилося лише 11, і що шлях усе легший, і що мета ближча.

Іншими словами – викривати міф про те, що нас не чекають, що хочуть скупити наші чорноземи, що хочуть зробити рабами іноземних монополій і подібну спекулятивну пургу. Бо сьогоднішній українець їде із Запоріжжя, де зупинився конвеєр на ЗАЗ, і "стає рабом" у Словаччині (а насправді – працює там, до прикладу, на "Пежо" в Трнаві). Сьогоднішня українка їде в Італію поратися біля 80-літньої місцевої пенсіонерки, де на неї чекають. Сьогоднішні українці мчать збирати полуниці в Польщу, яка пройшла схожий шлях і де нині кожен може купити гектар землі за 11 тисяч доларів і за кордон її не вивозить.

Що швидше запровадяться європейській правила і ринок, то більше збережемо українців в Україні. Що швидше відмовимося від єфрейторів та мічманів, то більші наші шанси повернутися на кордони 2014 року.

Читайте також: Мрачное будущее, которое ждёт Украину если ПАП останется

У 2004 і 2014 українці двічі повставали проти влади, яку вони не обирали і яка діяла так, як їй не доручали. Вони не прийняли – і не приймають сьогодні! – несправедливість, неправосудність, непрозорість, небезпеку і недобробут. Революція задля перетворення совка в сучасну демократичну європейську державу, розпочата ще студентами на граніті майже 30 років тому, не закінчена і триває. Завдання політиків, що хочуть прийти до влади в цьому виборчому циклі, неймовірно складне: вони мають переконати громадян, що це дійсно нова, інша за характером влада.

В європейських вищих навчальних закладах оцінки не ставлять за хабарі, як сьогодні по всій Україні. На європейських дорогах не стоять місцеві жителі при розбитому асфальті, яких місцеві бонзи об’їжджають на позашляховиках. В європейських заповідниках не вирубують ліс собі на дачі, а Катя Гандзюк не помирає в муках і посеред безкарності. В європейських магазинах не продають масло з комбіжиру, ковбасу з кісток, горілку з денатурату. А коли продають, то позбавляються бізнесу.

Це мають усвідомити і сповідувати новий президент, нові депутати. А за ними потягнуться і громадяни.

Звичайно, нові депутати і президент можуть і не діяти за цим романтичним максималістським рецептом. Можливо, у нас не станеться європейської та євроатлантичної інтеграції ні через 11, ні більше років, і вже не буде кому ні стояти на Світлодарській дузі, ні повернутися в Керч і Широкине.

Але я роблю свій європейський вибір і роблю для нього, що можу.

Я незадоволений тим, що одні кандидати вже довели неспроможність його реалізовувати, а інші, котрі проголошують себе новими, не довели свою спроможність. Я не виключаю, що перші можуть щось виправити, і я дуже хочу, щоб другі довели. Хочу бачити це і на папері, і в дії.

Але зараз, за місяць до президентських виборів і за шість до парламентських, я не маю вибору. Хочу, щоб мене почули і мій європейський вибір не залишився без відгуку. І зі мною – ще мінімум третина виборців.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Андрій ВЕСЕЛОВСЬКИЙ, для Європейської правди


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини