Нова фішка "інтелектуалів" – розповідати про те, що шлях Сінгапура, Ізраїля, Польщі, Естонії, (підставте свою країну) нам не підходить, тому що:

а) розмір країн різний,

б) часи були інші,

в) ви ж не хочете, щоб...

г) ...і далі за методичками.

Перша помилка — спроба проводити прямі аналогії  між двома країнами, лідерами, реформами, що вже не вірно, оскільки відмінності будуть завжди, навіть в рамках однієї країни протягом 5-10 років.

Друга помилка — впевненість в тому, що існують прості способи розв'язання проблем. Типу щось заборонимо/дозволимо, закриємо/відкриємо, зменшимо/збільшимо (а-ля 5% замінимо на 10%) і все розквітне шоколадом.

Третя помилка — спроба використання тих чи інших фактів і цифр для виправдання/засудження того чи іншого кандидата.

Читайте також: Така журналістика: замість української правди – маніпуляції

Для того, щоб оцінити важливість/правильність/роль тієї чи іншої персони чи конкретної реформи, потрібно оперувати іншими категоріями й в кожному конкретному випадку приймати непросте рішення, після чого дотримуватися його.

Що я маю на увазі? Розглянемо простий приклад.

Що є важливішим для конкретної країни в конкретний час: свобода слова чи можливість протистояти гібридній інформаційній війні?

На мій погляд, лідер країни повинен обрати свободу слова для країни, яка не веде воєн, не піддається інформаційному тиску, не має негативного історичного бекграунду.

Але це точно не про сучасний стан України. Тому, на мій суб'єктивний погляд, можливість протистояти гібридній інформаційній війні є важливішим за свободу слова. Це складний і не однозначний вибір, але він (знову ж таки, суб'єктивно) краще відповідає сучасним вимогам.

Після того, як ми визначились, що для нас є важливішим, ми обираємо лінію поведінки: б'ємо всіх "недорогеньких", закриваємо всі ватні ЗМІ, узаконюємо великі терміни за інформаційне шпигунство тощо.

Дивіться, що виходить: кожне окреме рішення буде зрадою, але в комплексі воно 100% відповідає загальній ідеї. Яка не завжди є прийнятною для більшості населення, але є визначеною і зрозумілою позицією влади.

А тепер можемо подивитись на приклади.

В Ізраїлі — військова цензура, Сінгапур — на ~150 місці по свободі слова. Тобто припущення вірне: всі країни пожертвували чимось заради більш важливої мети.

Якщо керуватись такою логікою, то буде зрозуміло, чому в Сінгапурі заборонені жуйки, але майже всі говорять англійською.

Тому що одного без іншого не буває.

Читайте також: Потрібно створювати власний дискурс, а не мавпувати ворожий – журналіст

Щодо розмірів країн.

Є велика і складна система? Ок, можемо зробити декомпозицію, розбити на маленькі сервіси, написати інтерфейси та дати можливість всім охочим написати свої реалізації.

Можна більшість послуг віддати на аутсорс. Приватизувати все що можна. Найняти міжнародний аудит.

Можна зробити як в США, де в кожному штаті власне законодавство. Хочеш курити траву — їдь в Одесу. Хочеш займатись с/г — реєструй компанію в житомирському офшорі, хочеш займатись ІТ — ставай резидентом одного з індустріальних парків.

Маса рішень в залежності від того, що хочемо отримати як результат.

А оцінювати Сінгапур лише за забороною жуйок, а Естонію — за розміром країни можна, але не треба.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram