Спогад Валерії О'Коннор-Вілінської про Шевченківське свято в залі Качали або так званому залі Мінеральних вод у Києві, що 1883 року був легальним, із дозволу поліції:

"У залі Качали можна було підготуватись цілком інакше, і вечір набрав імпозантного вигляду. Поставили естраду, довгі столи для вечері, накриті білими настільниками; більша частина присутніх в українських убраннях. Гарний концерт із декламацією Кропивницького і Старицького, з виступом Садовського і добрими співами. Але щодо промов ‒ то зась! Не говорили того, що чути було по таємних кутках.

Читайте також: Перший український комікс із елементами карикатури

Свято припало на день народження Шевченка, тому вільно було і танцювати. Микола Віталійович [Лисенко] заграв козачка. Поважний педагог Лубенець пішов із Варварою Семенівною Житецькою в танець під веселі вигуки глядачів <…> Але хотілося подивитися на справжній танець, і всі кинулися до Садовського. Його ухопили і поволокли на середину зали. Навкруги зімкнулося широке коло.

Садовський повів своїм козацьким поглядом: "Хто ж стане зі мною?" Виступила Маруся Старицька в розкішному вкраїнському вбранні, в червоних чоботах, і поплила, як лебідь по воді. Вона танцювала дуже гарно з різноманітними відмінами, легко, виразно. Із Садовським вони складали мальовничу пару. Публіка була в захопленні".

Читайте також: Півпальця здачі від Тараса Шевченка

Зазвичай вхід на Шевченківські вечори був платним. Білетів часто не вистачало. Росіяни добряче знущалися з українців: якщо в Петербурзі Шевченківські вечори дозволяли, то в Києві забороняли.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram