На цьому тижні конфлікт між Урядом та керівником правління НАК Нафтогаз України Андрієм Коболевим набрав нових обертів. У середу на своєму засіданні Уряд відмовився виконувати рекомендацію Наглядової ради щодо продовження контракту останнього, оголосивши натомість відкритий конкурс. Коболев демонстративно звинуватив Уряд, демонструючи всім виглядом, що не збирається виконувати це рішення.

Цей конфлікт далеко не перший, адже чутки про імовірну відставку Коболева точаться останні півроку. Офіційні причини дві – не виконання дочірньою компанією Укргазвидобування програми 20/20, яка передбачала ріст видобутку газу до 2020 году до 20 млрд кубів на рік та захмарні як для сприйняття суспільства премії топ-менеджерів Нафтогазу (сума премій у розмірі $2,6 млрд для 40 співробітників Нафтогазу, викликала шок у суспільстві).

Останній конфлікт як завжди, розділив суспільство та експертне середовище, навпіл. Одні прийняли сторону Прем'єра інші Коболева. Прихильники останнього апелюють до того, що час його керівництва компанія почала отримувати багатомільярдні прибутки. До прикладу, у  2014 год Нафтогаза негативний баланс "мінус" 90 млрд грн, а вже у вересні 2018 компанія отримала майже 50 млрд грн прибутку. 

Ці аргументи дуже легко розбиваються прихильниками Прем'єра, які пояснюють такі прибутки різким зростанням ціни на газ як для населення так і для промислових підприємств.

Прихильники Коболева пишуть, що для бізнес організацій подібні зарплати та премії топ-менеджменту це звичайна річ. Натомість їхні опоненти доводять, що на цьому етапі соціально-економічного розвитку держави, менеджери державних підприємств не мають права отримувати такі надприбутки.

Після детального вивчення аргументів обох сторін, мені здається зрозумів чому опоненти не можуть між собою порозумітися, а конфлікт між Урядом та топ-менеджерами кампанії продовжує тривати. Як на мене ключова причина полягає у не достатньому розмінні, що таке НАК «Нафтогаз України», коли і чому вона була створена, якими зараз є його Місія та Цінності.

Нагадаю, що у 1998 році в Україні та Росії відбувались схожі процеси на газотранспортному ринку. Майже одночасно з різницею у декілька місяців тоді виникло дві компанії «Нафтогаз» та «Газпром». Компанії, які були створені керівництвом української та російської держави стали природними монополістами, що дозволило їм отримувати над колосальні над прибутки.

Як бачимо, ПАТ «Натогаз Україна» не є класичною бізнес інституцією. Це штучно створений Урядом природний монополіст, який в ідеалі повинен виконувати дві функції – економічну та соціальний захист інтересів громадян.

Новий менеджмент, який прийшов після Революції Гідності, будуючи у Нафтогазі бізнес-модель спирався у своїх цілях виключно на першу частину завдань кампанії, які оприлюднені на їхньому офіційному сайті: «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є провідним підприємством паливно – енергетичного комплексу, однією з найбільших компаній України». 

Читайте також: Россия не признает решение третейского суда в Гааге по иску "Нафтогаза"

Водночас вони повністю проігнорували третє завдання «Крім суто комерційної діяльності, компанія виконує важливу соціальну роль, забезпечуючи населення, бюджетні установи та комунальних споживачів природним газом за цінами, що встановлюються державою». 

http://www.naftogaz.com/www/3/nakweb.nsf/0/3A25D65C2606A6C9C22570D800318869?OpenDocument

Власне не розуміння цього завдання і надважливої соціальної місії кампанії і криється корінь проблеми та постійних непорозумінь між Урядом та менеджментом Нафтогазу, яку будують виключно бізнес-модель.

Водночас Уряд та Прем'єр, цілком резонно намагаються “заставити” природніх монополістів, які були створені Державою у 1998 році, виконувати їхнє соціальне завдання, які чітко прописані на сайті кампанії.

Читайте також: Спустя 5 лет после Майдана позиции олигархов только укрепились. За что боролись украинцы?​​​​​​​

Це пов'язано з тим, що у свій час наближення до керівництва Газпрому чи Нафтогазу сприяло виникненню газових олігархів. Для уникнення цієї ситуації необхідно робити або постійне оновлення менеджменту, або проводити відкриті конкурси, під чітким контролем суспільства, експертів та міжнародних партнерів.

Очевидно, що виходом з цього тупику мала б стати публічна дискусія, яка могла б наприклад відбутися під час проведення відкритого конкурсу, який заплановано на кінець березня.

Саме в ході публічної дискусії прихильники та опоненти могли б дійти до спільного знаменника і дати відповідь на ключове питання як природному монополісту побудувати ефективну бізнес модель, виконуючи при цьому власно взяті соціальні зобов’язання перед суспільством.

P.S. Сьогодні із повідомлень у ЗМІ, стало відомо, що нібито Коболєв намагається воювати з Урядом шляхом “наймання ЛОМів,” “ботів” та організацією вуличних акцій. На жаль, подібна поведінка не сприяє поліпшенню діалогу та свідчить про бажання людей, які публічно декларують ліберальні цінності діяти олігархічними інструментами, що у свою чергу може призвести до катастрофічних наслідків.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram