Після окупації Криму росіяни витісняють з його території українців та кримських татар. Робиться це у різні способи, але під репресії російські пропагандисти намагаються підкласти міцну ідеологічну базу. Оскільки одним із підмурків сучасної кремлівської ідеології є постулат про "порятунок світу від фашизму", то пропагандисти, не довго думаючи, вішають на неугодних ярлик колабораціоніста та фашиста. Цієї долі не уник жоден із народів колишнього СРСР. Винятком є, мабуть, білоруси, та й то ненадовго – оскільки їх у найближчому майбутньому також чекають "братні" обійми, то скоро зрадниками стануть і вони.

Кримським татарам не пощастило двічі – у 1944 році "визволителі" депортували їх з Криму за національною ознакою – приводом було саме звинувачення у колабораціонізмі. Після 2014-го історія повторюється – не так нахабно і брутально, та все ж. У підручнику для 10 класу "визволених" шкіл півострова з’явилася інформація про кримських татар як тих, хто зустрічав нацистів квітами і служив Гітлеру вірою і правдою. Факт співробітництва представників цього народу з німцями під час Другої світової таки мав місце. Як і всіх інших народів, що населяли колишній СРСР. Росіяни, до речі, не виняток. Але подача матеріалу грубо зміщує акценти: кримським татарам на стороні Третього Райху в підручнику присвячені 111 рядків тексту, російським – 4. Тобто висновок напрошується очевидний.

Читайте також: Крим, про який ми читаємо

Тим, хто вивчав історію не за радянськими і не за російськими підручниками, відомі справжні масштаби так званої колаборації під час ДСВ. І росіяни в лавах Вермахту, СС, допоміжних підрозділів, адміністрацій тощо посідають почесне перше місце. Навіть якщо брати не абсолютні цифри, а рахувати пропорційно до чисельності етносу. Але коли читаєш чи слухає російські джерела, враження складається зовсім інше: зрадники всі, крім "русскіх".

Власне, спростовувати очевидне ніхто не збирається – масштаби співпраці з ворогом у Другій світовій війні (і не лише в її частині під назвою "велика вітчизняна") вражають. Мабуть, жоден зі збройних конфліктів таким похвалитись не зможе. Тому в явищі колаборації варто розібратися детальніше. Для початку давайте визначимось, що таке колабораціонізм. Більшість джерел визначають його як “усвідомлене, добровільне і умисне співробітництво з ворогом, в його інтересах і на шкоду своїй державі”.

В умовах війни про "добровільність" говорити не завжди виходить. Бо вибір тут здебільшого зводиться до простої дилеми: або негайна чи повільна смерть, або співпраця. Були і добровольці, хто ж заперечує. Серед кримських татар також. Як і серед росіян. І серед українців, грузинів, вірмен, білорусів, французів, поляків, etc. Але у більшості особливого вибору не було. Тому ставити на карб цілим народам колабораціонізм, принаймні, нерозумно.

Та є ще один аспект. І стосується він народів Радянського Союзу. Для всіх з них країна під назвою Союз Радянських Соціалістичних Республік своєю державою не була. Хоча вони і були її громадянами. Це стосується і росіян, які були всім іншим “старшими братами”. Причина банальна – більшовики владу в колишній Російській імперії узурпували, а національні республіки приєднали силою.

Тобто для всіх, без винятку, народів Країни Рад вони були фактично окупаційною владою. І співпраця з представниками країн, які воювали з СРСР під визначення "колабораціонізм" ніяк не підпадає. Це може бути що завгодно – військові злочини, масові вбивства, мародерство тощо – але аж ніяк не колабораціонізм. Згадайте визначення: "усвідомлене, добровільне і умисне співробітництво з ворогом, в його інтересах і на шкоду своїй державі". Союз радянських соціалістичних республік для його громадян своєю державою не був.

Універсальний спосіб відрізнити свою державу від чужої простий – народовладдя. Якщо населення має реальну можливість шляхом виборів впливати на політику держави, то така держава може вважатися своєю, а населення по відношенню до неї – бути колабораціоністами. Якщо ж ви живете в імперії, якою правлять ті, кого ви не вибирали, а понад те ви ще й позбавлені законного права покинути країну – це не ваша держава. Не свою державу зрадити неможливо.

Тому якщо переможці когось судять за співпрацю з переможеними – а у нашому випадку це досі робить Москва – то судити можна лише за конкретні злочини. Справедливо було б судити і табір переможців, адже військові злочини вчиняли всі сторони, які брали участь у Другій світовій війні. Але історію, як відомо, пишуть переможці.

Читайте також: Кримський символ міжнародного безсилля

Якщо ми повернемось до кримських татар, то злочином є і сам факт звинувачення всього народу у зраді. Інакше, як геноцидом, це назвати не можна. Бо окупант засуджує не за конкретні дії конкретного представника народу, а всіх загалом, за етнічною ознакою. Це, до речі, стосується й багатьох інших – депортували свого часу не лише кримських татар. Задовго до 1 вересня 1939 року і до 22 червня 1941-го депортацій зазнали козаки Терської області, фіни, естонці, німці, українці тощо. У 1943-1944 роках були проведені масові депортації калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців, турків-месхетинців, понтійських греків. Але, як відомо, найгучніше “лови злодія” зазвичай кричить саме останній.

Ну, і якщо вже ми торкнулись теми колабораціонізму, то суд над колаборантами ще попереду. Бо після повернення під українську юрисдикцію Криму та окупованих частин Донецької і Луганської областей нас чекають масштабні судові процеси. І не за сепаратизм, як чомусь називають дії людей, які воюють і виступають проти законної влади. Бо сепаратизм – це прагнення відділитись. Україна та інші республіки СРСР зразка 1991-го саме і були проявом сепаратизму. Вони прагнули відділитись і створити власні держави.

А те, що відбувається в Криму та на Донбасі – чистий колабораціонізм: проросійські сили цих регіонів виступали і виступають не за відділення від України, а за входження до Росії. І Росія це розуміє і грає на випередження, підміняючи поняття. Але історія все розставить на свої місця. Рано чи пізно.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram