15 березня Рада Безпеки ООН збереться, щоб обговорити ситуацію в українському Криму через п'ять років після окупації півострова Росією.

П'ять років тому засідання Радбезу, на яких тодішній представник Кремля, цинічний Віталій Чуркін, просто відмахувався від міжнародної стурбованості, стали символом розвалу післявоєнного міжнародного права. Нове засідання тільки підкреслить це безсилля права перед правом сили.

Читайте також: Ознаки безпорадності: не надто обнадійливий образ Заходу

П'ять років тому Росія фактично продемонструвала, що за наявності політичної волі та військової сили одна держава може приєднати до себе територію іншої без її згоди. Фактично було відкрито скриньку Пандори. Наслідки є очевидними – можливість нових територіальних конфліктів, воєн, навіть світової війни. Водночас було продемонстровано, що гарантії ядерних держав країні, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї, є нічого не вартими. Наслідки цього вже позначаються буквально кожного дня. Президент США Дональд Трамп в цьому переконується, коли танцює навколо північнокорейського диктатора Кім Чен Ина.

Здавалося б, висновки зробити було нескладно. Цивілізований світ повинен був приступити до заходів із демонтажу російського політичного режиму, щоб показати – агресія не може залишитися без покарання, міжнародне право порушувати не можна. Річ, зрештою, не в Кримі, не в Україні, навіть не в Росії. Річ у дотриманні цього простого принципу. Якщо людство хоче вижити, запобігти новим війнам і Третій світовій, російський режим повинен бути демонтований. Саме його існування – загроза життю на планеті. Крапка.

Читайте також: Канада самотужки намагається врятувати світ

Замість цього західні політики змагаються між собою у спробах зрозуміти, як так покарати Путіна, щоб не постраждали їхні економіки, щоб не образилися виборці, чия дурість і недалекоглядність може позмагатися з жадібністю та боягузтвом еліт. Всі ці п'ять років ми спостерігаємо моральну капітуляцію Заходу перед силою, небажання ухвалювати реальні рішення, посилення віри в те, що можна замінити принципи угодовством. Той, хто намагається зберегти хоча б видимість тиску, відстоює санкції, бореться за їхнє посилення, має вигляд маргінала. Дякувати за жорсткість Заходу можна самому Путінові – він то відрядить отруйників у Солсбері, то втрутиться у вибори, то ще щось. А так усі давно б уже забули і про Крим, і про Донбас.

Тому важливі не слова осуду, які прозвучать на Радбезі. Важливими є дії.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram